(з історії Одеської письменницької організації)
Після громадянської війни письменники, що залишилися в Одесі, належали до різних творчих угруповань: РАПП, ВУСПП, «Гарт», «Нова генерація», «Плуг», ВАПЛІТЕ тощо. Новою сторінкою в історії пожовтневої літератури стало заснування 1934 року Спілки письменників України. СПУ підпорядкувалася Спілці письменників СРСР.
Одеська організація була одним із трьох обласних письменницьких об’єднань (маємо на увазі ще Харків і Сталіно), котрі були утворені того ж року.
Від часу заснування Одеська письменницька організація об’єднувала професійних літераторів півдня України, котрі писали російською, українською, болгарською, гагаузькою, мовою ідіш.
Молодший сучасник першого покоління письменників Радянської України Олесь Гончар так сформулював завдання літераторів нової доби:
«Леліяти в людині усе найкраще, пробуджувати в ній не руїнницькі інстинкти, а будівничі творчі сили, бути її світочем, опорою духу і навіть серед тривог драматичної дійсності відкривати перед людиною сонячні континенти надій…»
Пропонуємо короткі нотатки про найвизначніших письменників.
Георгій ЗАХАРОВ(справжнє ім’я Сухер Махальніков) народився у Кишиневі. Та з підліткового віку жив в Одесі. Тут він закінчив початкову школу та ремісниче училище. Відвідував літгурток Едуарда Багрицького. Працював на чавунноливарному заводі. Та вабило до літературного середовища. Захопився ще й журналістикою. Кілька років віддав секретарській роботі у журналі «Прибой». Пам’ятаю, колись переглядав одеські часописи 30х років і натрапляв на вірші Георгія Захарова, наприклад, у журналі «Металеві дні». 1927 року видав збірку «На тропинке».
Членом Спілки письменників став 1934 року.
Наш сучасник найчастіше пов’язує ім’я ГригоріяПЛОТКІНАз драматургією. Справді, Григорій Давидович зажив найбільшого успіху як автор дуже популярних п’єс – «Четверо з вулиці Жанни» (1967) та «Біля рідного причалу» (1969).
Він народився в сім’ї одеського службовця. У рідному місті закінчив університет. Ще студентом історичного факультету визначив для себе шлях у велику літературу. Автором поетичних книжок «Свіжий вітер» та «Шовк» він став маючи лише 17 літ. Тоді ж, у 1934му, його прийняли до Спілки письменників. Через два роки очолив місцеву організацію. До початку Великої Вітчизняної війни видав ще три збірки: «Народження весни», «Книга лірики» та «Подолання простору».
Воював. Та його муза не мовчала. Писав українською та російською мовами. Військовопатріотична тематика переважала у книжках «Защитники Родины», «Вогонь на винищення», «Лінія вогню», «Слово солдата».
На час заснування Спілки письменників Дмитро НАДІЇНбув уже відомим поетом. Усього він домігся самотужки. Він походив з родини найбідніших селян (село Володимирівка, нинішнього Казанківського району Миколаївської області). Після закінчення філологічного факультету Миколаївського педінституту служив у лавах Червоної Армії, працював у пресі, зокрема був відповідальним секретарем одеського часопису «Літературний Жовтень», викладав у Одеському педінституті.
Першу книжку видав 1929 року. Потім побачила світ книжка «Втручання поета», «Прозорість».
Дмитро Пимонович Надіїн загинув на фронті. Після війни стараннями друзів та побратимів побачили світ збірки «Я був бійцем» та «Пісня мужності».
Панько (Пантелеймон) ПЕДА– родом з Хмельниччини. Зростав у робітничій родині. Закінчив Одеський педагогічний інститут. Викладав українську мову та літературу, працював завідувачем літературної частини Одеського оперного театру. До заснування Спілки письменників СРСР належав до Всеукраїнської спілки пролетарських письменників. За життя видав лише одну книжку – «Перший рейд». Її можна знайти в Одеській національній науковій бібіліотеці ім. М. Горького. У післявоєнний час та уже першого року незалежності України побачили світ його книжки «Горять огні» та «Бринить весна».
Андрій ПОРТЕНКОнародився 1910 року. Одесит. Змалку знав, що таке порт. Батько працював портовим вантажником. Доля склалася так, що Андрій виховувався у дитячому будинку. Та потім закінчив робітфак, а згодом і Одеський медичний інститут. Працював лікарем.
За життя вийшла лише одна збірка «Моя батьківщина» (1934). Андрій Панасович загинув 1943 року. Уже після війни вийшли його збірки «Поезії» та «Завжди в строю». На творчість Андрія Портенка звернули увагу й російські перекладачі. 1942 та 1944 року побачили світ його книжки і в Москві.
Яскравою особистістю був Олександр БАТРОВ. Пам’ятаю його завжди спокійним, врівноваженим, мудрим, порядним. Народився він в Одесі, в родині службовця. У рідному місті прожив усі 83 роки. Тут склалася його яскрава біографія. Працював слюсарем, вантажником, кочегаром, матросом далекого плавання. Та якось випадково взявся записувати враження від зустрічей з людьми, виникла потреба розповідати про трудові успіхи колективу, у якому працював. Став робітничим кореспондентом, друкувався в газеті «Известия» (це прообраз нинішньої газети обласної ради «Одеські вісті» – «Одесские известия»). Перші кроки в літературі Олександра Михайловича пов’язані з роботою у газеті «Молодая гвардия». У роки Другої світової війни молодий журналіст перебував у діючій армії, працював у редакції газети «За Родину». На фронті став комуністом.
Олександр Батров любив дітей, дітямпідліткам присвячені його найкращі книжки. Професійним письменником його визнали ще до війни – у 1935 році. До Спілки письменників СРСР Олександра Батрова прийняли за газетні та журнальні публікації. Перша книжка уже досвідченого автора «Завтра – океан» вийшла в Одеському обласному книжковому видавництві 1950 року. З того часу побачили світ півтора десятка книжок оповідань про одеських дівчаток і хлопчиків, які люблять море і мріють здобувати морські професії.
(Далі буде)
