Народження первістка та приємні турботи – купівля одягу та іграшок. Цей щасливий час окрилює двох дорослих людей. Але зненацька казка розбивається об кам’яну стіну різким звуком битого скла – у дитини аутизм. Заціпеніння батьків: «Це помилка, невірний діагноз, потрібно обстежитися ще…» Але дитина як і раніше мовчить, її погляд і думки десь далеко…
Ми вже зверталися до теми дитячого аутизму. «ОВ» розповіли про реабілітаційний центр на вулиці Гайдара в Одесі та фахівців, які займаються психологічною корекцією дітей з даним відхиленням. Кількість малят з різних країн, уражених аутизмом, зростає, змушує говорити про це захворювання, як про серйозну проблему сучасності.
Перші випадки аутизму діагностовані у 1943 році. Але й дотепер вчені сперечаються про причини його виникнення. Про одну з них розповіла академік НАН України, завідувачка кафедри диференціальної та спеціальної психології ОНУ ім. І.І. Мечникова, доктор психологічних наук, професор Тетяна Павлівна Вісковатова. Як психолог, вона починала роботу з вивчення проблем затримки психічного розвитку, дитячого церебрального паралічу, а потім і аутизму, яким займається вже понад 10 років.
З погляду Т. Вісковатової, захворювання починається ще під час внутрішньоутробного розвитку. І його причина – страх, що відчуває дитина. Раптовий переляк або стрес, пережитий матір’ю, змушує її психіку ставити захисний бар’єр, внутрішньо групуватися. У цей час нервову систему за своїм напруженням та динамічними характеристиками можна порівняти з електричним трансформатором. Але ось усе закінчилося. Поступово нервове напруження стихає, однак підвищений рівень електромагнітних коливань ще зберігається. Дитина відчуває всі «перепади» нервового напруження матері. Адже перебуває вона у водному середовищі, яке, як відомо, дуже чутливе до будьяких коливань, зокрема, і до хвиль негативу, які періодично накочують. Навіть коли стрес минув, дитина, ще не народившись, замикається в собі, оточує себе захистом і за його межі не виходить. Насамперед, порушується процес сприйняття. У наступні роки свого життя вона так і залишається в захисному панцирі, спорудженому ще в утробі матері.
Для майбутньої матері та дитини особливо небезпечні стреси у перший період вагітності. У ті самі 4 – 4,5 місяців, коли в корі головного мозку формуються всі психічні функції. За нестабільного емоційного стану жінки подальший розвиток плода важко передбачити.
Нам звичні з дитинства слова «мама», «тато», «я», так само легко ми вимовляємо й імена друзів. Аутична дитина лише іноді називає себе по імені, вона практично ніколи не говорить «я», тому що не може себе ідентифікувати. Подолати власний захисний бар’єр вона не спроможна. Більше того, вона не відчуває в цьому необхідності. У своєму світі їй добре й більше ніхто не потрібний.
Ми ростемо, розвиваємося, і в дитинстві, відкриваючи для себе новий світ, часто його малюємо. У наших альбомах, які дбайливо зберігають батьки, – машини, будинки, дерева, Сонце. Зовсім інші малюнки в аутистів, вони часто зображують кола. Таким чином дитяча підсвідомість зображує свою захисну сферу, життєвий простір. Як познайомити їх з нашим світом? От у чому питання…
Батькам аутистів слід спробувати зрозуміти потреби дітей, запастися терпінням, обережно перелаштовуючись на новий стиль виховання. Дарувати дитині розумну любов, тобто не поспішаючи, дуже м’яко, перемикати себе та свідомість маляти на те, що якісь дії їй доведеться виконувати самостійно. І тут ми не можемо дозволити лінуватися ні батькам, ні дитині. Тому що саме лінь може стати найлютішим ворогом, здатним перешкодити налагодити контакт маляти з навколишнім світом.
У суспільстві до «особливих» – ставлення формальне, їх записують до інвалідів і ставлять крапку. За переконанням Тетяни Павлівни, до поняття «інвалід» слід вкладати інший зміст. На жаль, серед нас є люди, які, за показниками здоров’я, відрізняються від інших, але їхня спрага діяльності та життєва активність на порядок вищі, ніж у звичайних людей. Вони люблять життя, і кожний його день намагаються зробити максимально наповненим подіями та емоціями, на відміну від рядових ледарів.
Завдання батьків – показати маляті цей світ та навчити любити життя, як би воно не складалося. З дитиною потрібно працювати постійно, так, щоб щодня робити назустріч один одному ще один крок. Розмовляти з нею, проводити разом час, домагаючись хоча б маленьких результатів. І коли вона почне говорити «я», це буде означати, що початок шляху до нашого світу вже прокладено. Пройде час, і дитина, яка блукала раніше в лабіринтах власної свідомості, подивиться в очі найдорожчій людині і промовить: «мамо»…
