Чи потрібна Білгороду­Дністровському ТЕЦ? Під таким заголовком у вересні минулого року пройшла публікація в «ОВ». Нагадаємо коротенько зміст планів запропонованого інвесторами будівництва, про яке Білгород­Дністровська міська влада повідомила рік тому.

Втілити дорогий інвестиційний проект вартістю в півмільярда умовних одиниць передбачалося на міській околиці, у природоохоронній зоні та безпосередній близькості від водного дзеркала Дністровського лиману, як того вимагають технічні умови роботи ТЕЦ. Місто, у разі укладання угоди щодо продажу земельної ділянки, одержало б до бюджету розвитку понад двадцять мільйонів гривень. Як додатковий бонус громаді обіцялося, що вона матиме низькі тарифи на електрику, гарячу воду для прилеглих мікрорайонів, тепло. На перший погляд, «сир у мишоловці», пропонований приватною російською структурою, виглядав досить привабливо. Масштаб майбутнього підприємства обіцяв не лише цілковите забезпечення потреб міста та району, але й продаж вироблюваної електроенергії до Євросоюзу.

Як випливає з документальних джерел, вже у перших числах березня минулого року зацікавлені особи підписали договір про наміри спорудження ТЕЦ. У документі вказувалося, що «сторони погодилися щодо необхідності будівництва в Білгороді­Дністровському ТЕЦ потужністю 170 – 200 Гкал/100 – 150 Мвт». Свій підпис під текстом поставив і Білгород­Дністровський міський голова. Пізніше, у жовтні, на сесії міськради депутатам роз'яснять, що той автограф ні до чого істотного не зобов'язує. Хоча, хіба припустимо будь­кому «жартувати підписами» у такій відповідальній та небезпечній справі? Адже згубний вплив вугільного монстра на екосистему лиману та Чорного моря безсумнівний. Та й на курортній зоні можна одразу ж ставити хрест.

Тим часом, бюрократична машина набирала обертів. У діловодстві з'явилися запити генпідрядника для одержання (згідно з домовленостями) техумов на приєднання інженерних мереж до майбутньої ТЕЦ, почалися переговори з керівництвом «Водоканалу» і «Теплоенерго». Незабаром звістка про розміщення в межах міста подібного об'єкта на твердому паливі, досить неблагополучного з екологічної точки зору, сколихнула хвилю протесту.

Звернення від багатьох міських громадських організацій полетіли до різних інстанцій державної влади. Білгород­Дністровське міське та обласне відділення Всеукраїнської екологічної ліги, інші міські громадські організації відкрито заявили про своє рішуче протистояння спорудженню ТЕЦ. Вчені підрахували, що шкода, яка завдається здоров'ю людини та збиток навколишньому середовищу при роботі ТЕЦ на вугіллі (розраховуючи на однакове вироблення електроенергії за рік), виявляється у сто разів сильнішого, ніж за ядерного циклу. Незважаючи на сучасні фільтри­уловлювачі, тисячі та мільйони тонн шкідливих викидів потрапляють в атмосферу з димарів. Взаємодіючи з вологою, вони породжують кислотні дощі, які шкодять усьому живому, отруюють водойми, руйнують споруди та пам'ятники.

Посеред літа злободенна тема розглядалася на засіданні Білгород­Дністровської громадської ради в присутності делегації з області. Головне питання: бути чи не бути ТЕЦ на території міста, адресували міському голові. Відповідаючи активістам, Білгород­Дніст­ровський міський голова Ігор Нановський заявив про відсутність проекту і техніко­економічних обґрунтувань, а, отже, і предмету розмови. На засіданні нагадали, що аналогічні пропозиції від приватних структур щодо спорудження в місті ТЕЦ надходили до мерії і у попередньому скликанні, але були відхилені депутатами.

Далі події стали розвиватися ніби у детективі. Ніщо не вислизало від уваги громадських організацій, які надійно тримали руку на пульсі міської влади. Коли для огляду передбачуваної до продажу земельної ділянки прибули іногородні фахівці з ТЕЦ, на місце події запросили депутатів міськради, і те, що відбувалося, зняли на відеокамеру. Події одержали розголос на сесії міськради, а центр боротьби перемістився до депутатського корпусу.

У відповідь на депутатський запит депутата Білгород­Дністровської міськради Якова Сотніченка, питання щодо спорудження ТЕЦ (у розділі «Різне») було заслухано на сесії міськради у жовтні минулого року. Відкрите обговорення теми з докладними коментарями негативних наслідків роботи ТЕЦ принесло свої плоди. Уже на грудневому засіданні сесії для розгляду було запропоновано два проекти рішення щодо питання про заборону виконкому міськради надавати земельну ділянку під спорудження ТЕЦ та під’єднання її до інженерних мереж міста. Ініціативу Якова Сотніченка наприкінці минулого року активно підтримав 41 депутат.

Обранці громади знову не допустили розміщення ТЕЦ у одному з найдавніших міст світу, розташованому в мальовничій курортній зоні поруч із причорноморськими селищами Затокою, Сергіївкою, іншими прилеглими селами, Нижньодністровським державним заповідником. Здавалося, крапку в напруженому періоді боротьби проти вугільного монстра поставлено. Але розмови із приводу ТЕЦ у громаді не вщухають. Чи є ухвалене рішення про заборону спорудження надійною гарантією того, що подібна ТЕЦ не з'явиться тут ніколи? На жаль, серед городян звучать припущення про інший існуючий план прив'язки ТЕЦ на лиманському березі. А саме, викупі ділянок у збанкрутілих підприємств із солідними земельними наділами. Ця версія також має право на життя. Як і те, що прямої заборони на проектування, будівництво та експлуатацію ТЕЦ, що працюють на екологічно небезпечних видах палива, не існує. Городяни добре розуміють, що сьогодні багато чого вирішують гроші. А будь­яка екологічна громадська експертиза при цьому має лише рекомендаційний характер. Чи буде вона взята до уваги?