Автор цих спогадів був призваний до Червоної Армії в листопаді 1940 року і проходив службу до початку війни на рідній Україні в м. Вінниці в 137 артилерійському полку – солдатомрозвідником. Із травня 1941 року полк перебував у літніх таборах поблизу селища Юзвине, за 30 кілометрів від міста Вінниці. А 22 червня 1941 р. був піднятий по бойовій тривозі й одержав наказ рухатися до кордону в напрямку міста Луцька, де вже йшли запеклі бої з фашистами.
Так почався його бойовий шлях. Досі пам’ятні ветеранові багато які бойові епізоди.
У плині переслідування ворога кілометрів за 12 до Ростова було отримано наказ обкопатися й бути готовими до бою. Нам, розвідникам, треба було привести в готовність стереотрубу, біноклі, а зв’язківцям – навести телефонний зв’язок із вогневими позиціями. Часу було геть мало. Земля мерзла, але на війні часто доводилося робити те, що в мирний час видасться просто неможливим. Приблизно через годинупівтори з’явилися німецькі танки.
Коли лежиш в окопі, а вони повільно один за одним повзуть на позиції, зазнаєш найвищої напруги. Нарахував 20 танків. Пролунав наказ підготувати пляшки з горючою сумішшю. У кожного з нас їх було по 3 штуки. Не густо, звичайно, але виходу іншого все одно не було.
Як же зустріти танки? Вийти з окопу на них із пляшками в руках? Це неминуча загибель, та й користі від такого геройства небагато. Перестріляють нас в упор і рушать далі. Командир вирішив пропустити танки через окопи, і вслід їм кидати пляшки, у їхню задню частину – трансмісію.
Перший танк повільно проповз через наші окопи. Мій друг Сашко першим кинув пляшку, я – другим. Обидві влучили в трансмісію. Танк загорівся і за 100 метрів від окопів став. Екіпаж, що намагався втекти, був знищений нашими піхотинцями.
Кілька танків прорвалося до наших гармат. Артилеристи влучним вогнем знищили головний, інші повернули назад.
Потім були бої під Москвою, за Стару Руссу в найтяжчих умовах бездоріжжя, боліт, коли боєприпаси та продовольство доставлялися по повітрю.
Після закінчення прискореного курсу військового училища я був направлений на Ленінградський фронт. У серпні 1944 року був призначений командиром взводу розвідки батареї управління 42 мінометної бригади.
Відступаючи, супротивник устиг зайняти низку висот. Після багатоденного бою особливо великих втрат особового складу зазнали стрілецькі частини. Ми, розвідникиуправлінці, вели бої разом із піхотою. Було вирішено в бій направити взводи управлінь і розвідки нашої мінометної бригади, об’єднати їх під моє командування. Назбирали загалом десь 112 чоловік для взяття однієї із трьох висот. Атаку почали о першій годині по півночі. Закидали гранатами кулеметні точки, траншеї, укриття. Потім пустили в хід автомати. До світанку висоту 82,5 було взято.
Понад два десятки фашистів знищили, трофеями були 9 кулеметів, 12 мінометів та інша зброя.
Взяття цих висот забезпечило наступ новоприбулим частинам фронту в напрямку міста Тарту та швидке його визволення.
Зустрічати Велику Перемогу мені випала честь 9 травня 1945 року в місті Берліні у званні старшого лейтенанта, на посаді командира батареї. У роки війни в Польщі був двічі поранений, контужений. Після війни продовжував службу в Радянській Армії. В 1957 році закінчив військову академію ім. В.І. Леніна в м. Москві. Потім служив у різних куточках Країни Рад і за її межами. Понад 10 років – в Одеському військовому окрузі та його штабі. В 1974 році звільнений у запас. А нині у відставці.
Щиро вітаю ветеранів Великої Вітчизняної війни із Днем Перемоги.
Хай буде мир навіки!
