Cпираючись на досвід коллег

Навряд чи думав Віктор Швець, що йому доведеться посідати у своєму районі дуже відповідальні посади – заступника голови районної ради, потім – голови. І от він Татарбунарський міський голова. Багато зусиль вимагало виконання планів у межах проекту «Народний бюджет». Але для Швеця, який пройшов добру школу у такого вимогливого, пунктуального керівника, який ніколи просто так не дає обіцянок, яким є нинішній голова райдержадміністрації Наталя Кожухаренко, це стало чудовою платформою для його діяльності. Та й солідні напрацювання попередників – колишніх міських голів – Георгія Гірника та Михайла Гусаренка – зіграли дуже велику роль. Швецю у кожного з них було чому повчитися. Гірник, наприклад, вважає, що кожен депутат обов’язково повинен мати плани роботи не тільки міськради, але й будинкових, вуличних комітетів. І вже на їх основі складати власний. До роботи постійних комісій і раніше залучалися актив з громадськості й фахівці різних служб. Швець, однак, зауважує, що раніше питань на сесію виносилося не більше трьох­чоти­рьох, а нині по 30 – 40. І навчання для депутатів провадилися в Одесі регулярно і безкоштовно.

Віктор Іванович навів чимало фактів, коли на допомогу міській приходила районна рада. Наприклад, на зарплату працівникам відкритих у середині року двох додаткових груп дитячого садка «Колосок» було виділено 85 тис. грн. І це безперечна заслуга Швеця, який зумів підняти на їх будівництво майже все місто. Транспортом, людськими, грошовими ресурсами допомагали підприємці, депутати, громадські організації. Приходили попрацювати навіть батьки, чиї діти за своєю чергою до цих груп поки що не потрапляли. Отож сьогодні черга на 50 місць стала коротшою. Але капітальний ремонт «Колоска», здатного розмістити в цілому 320 дітей, як і раніше потрібний. І тепер уже – в межах проекту «Народний бюджет». На що з обласного бюджету виділено 3,5 млн грн.

Про реальну і дуже істотну допомогу області Швець говорить з великою вдячністю. 1 млн 780 тис. грн використали на реконструкцію системи водопостачання міста і капітальний ремонт 6 свердловин. Ще 835 тис. грн слід освоїти цього року на реконструкцію стадіону. Крім того, понад 290 тис. грн пішли на виготовлення проектно­кошторисної документації.

Можна сказати, що сьогодні Татарбунари – це суцільний будівельний майданчик. Віктор Іванович провіз мене вулицями і околицями міста. У центрі йшла реконструкція головної площі і фонтанного ансамблю міста, на що міська рада виділила 200 тис. грн. Капітально ремонтувався і великий поріг районного Будинку культури – на кошти (майже 190 тис. грн) районного бюджету. А поруч уже працював оновлений і у вечірній час освітлюваний дитячий майданчик. До речі, у цьому ж році на кошти міськради завершено нічне освітлення і житлового масиву «Південний», де живуть переважно молоді родини.

Проїхали ми й вулицями, на ремонт доріг яких цього року освоєно 475 тис. грн – кошти міського та обласного бюджетів. Побували біля Пам’ятного знака, установленого цього року до дня аварії на Чорнобильській АЕС.

Звичайно, грошей завжди не вистачає. Проте купили сміттєвоз, автокран, прес­машину для виготовлення тротуарної плитки.

А ще Віктор Іванович розповів про те нове, що ввели у практику діяльності міськради: Гімн України звучить на початку і наприкінці кожної сесії; вітають тих, хто відзначив у міжсесійний період свій день народження; спільне обговорення проблем кожної вулиці з її жителями на місцях. З вдячністю відгукнувся Швець про своїх вірних помічників­депутатів – Агафію Сивоконь, Валентину Краснянську, Романа Мукієнка, Ольгу Доскалеску, Михайла Гусаренка, Олега Мологу та багатьох інших.

– Але ж взаєморозуміння між мною і депутатами не одразу було досягнуто, – зізнається Віктор Іванович. – Тепер, гадаю, ми єдина працездатна команда. І справ у нас дуже багато. Адже в наступному році Татарбунарам – 400 років! Свої плани щодо цього у міського голови є. Свято обов’язково повинно стати свідченням єдності поколінь.

Таїсія БАРАНОВА,власкор «Одеських вістей», м. Татарбунари

Важливе одне спрямування дії сили

Якщо М.А. Переверзєву, міському голові Кілії, дати в руку лампочку розжарювання, то вона, мені здається, загориться – так багато в цьому керівникові енергії. З обранням Максима Артемовича мером міста на Дунаї тут багато чого почало змінюватися.

Політика в лідера громади така: для наведення порядку та благоустрою рідного міста усі засоби добрі – від нової програми «Народний бюджет» до старого доброго соцзмагання. Головне – працювати спільно, єдиною командою. Говорячи мовою фізики (М. Перевер­зєв за професією – інженер­енергетик), спрямування дії сили повинно бути одне для всіх. Лише в такому випадку можна максимально пройти вперед.

Господарник за покликан­ням, Максим Артемович одра­зу ж взявся за реконструкцію системи водопостачання. Старе устаткування посту­пово замінюється на сучасне, енергоощадне. Важливість цієї миті мер не перестає доводити: бюджетні кошти потрібно за­ощаджувати.

Цього року на реконструкцію насосної станції та ремонт водо­гінних мереж Кілія одержала фінансову підтримку обласної ради – понад 770 тисяч гривень. Допомагає мерові і керівництво району: зі скарбниці виділені гроші на відкриття додаткових груп для дошкільнят, освітлення міських вулиць.

Скільки років жителі багато­поверхових будинків скаржили­ся на діряві дахи… Нинішня каденція депутатів знайшла можливість виділити зі скарбниці гроші на ремонт покрівель. Дійшли руки і до актової зали Будинку культури №1: цього року на його ремонт місто направило 120 тисяч гривень.

Благоустроєм займаються не лише мерія та її комуна­льні служби – залучаються влас­ники садиб, трудові ко­лективи. У Кілії оголошено та провадить­ся конкурс на кращу оселю, на оригінальне оформлення прилеглих до підприємств тери­торій. Цього року особливо постаралися колективи Центру зайнятості під керівництвом Марини Сіраш, відкриті акціо­нерні товариства «Агробуд» та «Октан», які очолюють Іван Морозан та Сергій Дащенко. Серед підприємців конкурс виграла Альбіна Покора, влас­ниця квіткового магазину.

Непросто було визначити найкраще домоволодіння, адже багато жителів Кілії з любов’ю облаштовують свої садиби. Най­кращими виявилися Валерій Герасимов, Олег Компанієць, Валентина Шадикова та Зіна­їда Караняга. Їхні домоволо­діння сфотографовані й будуть експонуватися в міськраді на стендах – як зразок для нас­лідування.

У міськради руки доходять до всього – провадиться ре­монт доріг, відкрито три маршрути автобусів, розви­вається спортивна база, упо­рядковуються традиційні місця для відпочинку на Дунаї. Так, кілійці здатні не лише працювати – вони вміють гар­но відпочивати. Вихідні дні з приводу держав­ного свята – Дня незалежності України – проходять у цьому місті на високій хвилі.

Антоніна Бондарева,власкор «Одеських вістей»,м. Кілія

Але ми не здаємося…

– Що для Вас означає День незалежності Ук­раїни? – запитав я напередодні свята сільського голову Кам’янки Івана Олексійовича Лефтерова.

Він відповів:

– 24 серпня – це день, коли кожний з нас повинен згадати про свій громадянський обов’язок, відчути особисту відповідальність за долю країни, свою малу батьківщину. На місцевій владі Кам’янки, всій територіальній громаді також лежить величезна відповідальність за збереження та зміцнення соціально­економічної бази села. І, як кажуть, особлива. Адже наше село протягом багатьох років було своєрідним лицем району, його візитною карткою. Ми й зараз пишаємося, що такі наші напрями, як культура, спорт, освіта, перебувають в авангарді не лише в районі, але й в області. Однак на сьогоднішній день є й сер­йозні труднощі, які, якщо їх не долати, загрожують відкинути Кам’янку на задні позиції. Тому, як і раніше, на порядку денному – розвиток економіки, соціальне облаштування.

Іван Олексійович особливо підкреслив, що сьо­годні в колі всіх проблем, що накопичилися, є розв’язувані на місці і є такі, з якими поодинці не впоратися. Їх треба вирішувати лише спільними зусиллями. І, до речі, цей принцип практикувався тут завжди.

– Я вдячний долі за те, що мені пощастило попрацювати поруч із Легендою – М.Г. Миндру, – сказав сільський голова. – Микола Георгійович трудився у найрізноманітніших, не завжди сприятливих обставинах: до і після війни, в роки «застою», перебудови, в умовах так званої демократії. Але ніщо не змогло зламати його переконань та перешкодити втіленню далекоглядних планів, зробити Кам’янку успішною. Але при цьому головним багатством для нього були не газифіковані житлові квартали, палаци спорту або культури, а люди, їхня небайдужість до рідного села, до країни, у якій вони живуть.

Іван Олексійович із прикрістю відзначив:

– Багато чого нам не вдалося зберегти – ті ж тепличний комбінат, цегельний завод, тваринницьку ферму. Складне фінансове становище села відчутно позначається на життєвому рівні його мешканців, оскільки місцевий бюджет – дотаційний. Але ми не здаємося. Кожний з нас ставить перед собою завдання – щодня вносити свій внесок у зміцнення матеріальних позицій як своєї родини, так і малої батьківщини, і всієї держави в цілому. І я впевнений, що все буде гаразд. Тим більше, що мої земляки у своїй більшості вирізняються високою працьовитістю, по­справжньому уболівають душею за те, що відбувається навколо. Втім, як і жителі інших населених пунктів нашої країни.

І я глибоко переконаний, що спільними зусиллями талановитих та працьовитих людей ми утвердимося у світі як вільна та демократична держава з високим науковим і технологічним потенціалом.

Олег Колєв,власкор «Одеських вістей»,Ізмаїльський район