На конкретних прикладах
Незважаючи на свої численні обов’язки, голова облради Микола Пундик пам’ятає про регулярне спілкування із власкорами «Одеських вістей». Чергова зустріч за чашкою чаю тривала близько півтори години і торкнулася бага–тьох тем. Ремонт доріг, водопостачання, діяльність СЕС та інші питання були важливі не лише самі по собі, але і як складові елементи прийдешньої адміністративно–територіальної реформи.
Спочатку тон розмові задала Тетяна Гурічева, власкор по Білгород–Дністровському, Ові–діопольському і Саратському районах. Тетяна Олексіївна діставалася до Одеси через Затоку і не могла утриматися від похвали на адресу шляховиків.
– Такої якісної дороги не бачила давно, – зазначила вона.
Подібний привід для радості був і у власкора по Рені, Болграду й Кілії Антоніни Бондаревої. Бук–вально за кілька днів до зуст–річі почалося довгоочікуване спорудження об’їзної дороги навколо портового міста на Дунаї.
– Працює потужна техніка, люди піднеслися духом, – розповіла журналістка. – Та й у самому місті Рені дороги ремонтують. Я спілкувалася із цього приводу з земляками, тож одна моя співрозмовниця сказала, що по такій вулиці просто хочеться пройтися босоніж!
Позитивні зрушення очевидні, але – як завжди – усе одразу зробити неможливо. Однією із «слабких ланок» у дорожній мережі Одещини виявилася ді–лянка між Червонознам’янкою Іванівського району і Цебриковим Великомихайлівського. Вибоїни до того замучили місцевих жителів, що вони ледь не зібралися перекривати дорогу. Ще одному власкорові «ОВ» Олені Харченко довелося не тільки займатися інформаційним висвітленням, але й просити людей набратися терпіння.
– Так, мене колись у Рені пікетами зустрічали, – зітхнув Микола Пундик. – Я теж просив людей почекати, обіцяв, що окружна дорога буде побудована. На жаль, грошей на все і одразу не вистачає. 26 сільських районів, у середньому по кожному капітального ремонту потребує близько 440 кіломет–рів доріг. Навіть за застарілими радянськими технологіями на ремонт 1 кіломет–р траси потрібно не менше мільйона гривень. От і рахуйте… Мало того, що ми небагата країна, та ще й змушені збирати величенний транш за російський газ. Але все одно робота рухається. І я вважаю правильним, що ми не стали розпорошувати кошти, а зосередили їх на об’єктах, які можна здати у короткий термін. Хоча це нелегко, коли до тебе у кабінет постійно приходять відвідувачі із проханням: «Дайте хоч щось».
До речі, я не критикую радянські будівельні технології – для свого часу вони були добрі. Ті дороги, які будувалися за часів СРСР, розраховувалися на капремонт через 30 років, але деякі витримали й по 50. Проблема в тому, що збільшився вантажопотік, збільшилося навантаження на квадратний метр дороги. Та ж траса Київ – Одеса – за нашими поняттями усе ще добра. Але вже є горбки, є ділянки із пливунами, адже дорога будувалася без монолітного підмурівку. Тож змінюються норми, змінюється навіть склад асфальту. І найближчим часом ми повинні будемо дуже серйозно попоратися з ремонтом доріг, адже це один із ключових елементів інфраструктури. І впливає багато на що. Наприклад, ми виконали по області програму «Шкільний автобус». Але ми ж розуміємо, що при таких дорогах багато автобусів уже в наступному році зажадають ремонту.
Від шкільних автобусів Микола Володимирович перейшов до теми освіти загалом.
– Доступ до інформації має бути у всіх. А для цього потрібні добрі дороги і сполучення, бібліотеки, комп’ютерна мережа. Дуже важливо залучити у село молодих педагогів. І у нас вже є задум – регіональна програма допомоги вчителям щодо будівництва власного житла. Допомога мусить бути на дуже пільгових умовах, аж до 70 – 80% вартості житла хочемо закривати за рахунок обласного бюджету. Як вийде – ще не знаю, потрібно прорахувати можливі доходи від збору податків на наступний рік. Але без цієї програми не обійтися.
Хотілося б, щоб обласний бюджет був хоча б разів у 10 більший… Але навіть зараз багато чого робиться. Буквально цими днями будемо відкривати в Одесі відреставрований Театр ляльок. Я там уже був з ранку перед нашою зустріччю, навіть голос трохи зірвав… Ну та не важливо, головне, що нам вдалося зробити цю роботу за півтора роки. Тим, хто їде до Одеси по Київській трасі, вже очевидно, що до кінця нинішнього – початку наступного року почне працювати новий промтоварний ринок (а це 11 тисяч торговельних точок!) Напроти – будуються ангари нового митного терміналу, вантажі можна буде перевантажувати там, а не тягти по місту й ламати дороги…
Ще одну гостру тему порушила власкор Наталія Самойленко. У Березівському районі реформується–ліквідується санепідслужба. Тепер, щоб звернутися до відповідної структури, необхідно буде їздити до Іванівки. Люди, ясна річ, турбуються.
– Хоча б лабораторію залишили! – висловила думку земляків Наталія.
– Я напередодні у вас був, лабораторія залишається, – заявив Микола Пундик. – А взагалі–то наведу приклад «маленької, але гордої країни» – Грузії. Там уже чотири роки немає СЕС. А в ресторанах годують чудово, рівень сезонних захворювань не змінився. З другого боку – держава зараз нам надала список об’єктів СЕС, які вона готова передати обласній раді. 89 об’єктів, не рахуючи лабораторій! Це яке ж фінансування потрібне, який рівень ВВП повинен бути? Розумієте, ми 20 років живемо в новій формації, а система державного устрою багато в чому не змінилася. Найпростіший приклад. Вінниця одночасно є і обласним, і районним центром! А все це – витрати на зарплати чиновникам і кабінети.
Зараз йдеться про перспективи адміністративно–територіальної реформи. Можна сперечатися, що первинне – курка чи яйце. Що потрібно зробити спочатку – перейменувати, а потім підганяти структуру, чи спершу привести структуру у відповідність, а потім займатися «районуванням». На мій погляд, ефективніший другий шлях.
Наведу за приклад таку державу, як Польща. За останнім переписом нас, українців, 46 мільйонів чоловік, поляків – 36 мільйонів. У нас понад 12 тисяч сільрад, а їхніх польських аналогів – приблизно 2 тисячі двісті. Вони кардинально змінили всю систему управління державою, не кажучи вже про роль місцевого самоврядування. Нам потрібно розумніше ставитися до таких речей, займатися інфраструктурою. «Швидка допомога» повинна приїжджати у будь–яку точку Одещини протягом півгодини, міліція – через 10 – 15 хвилин. Так, у нас ще дуже багато роботи. І, за великим рахун–ком, 28 жовтня буде вирішуватися – продовжимо ми цю роботу чи знову будемо з’ясовувати, хто із 75 «гетьманів» «гетьманістіший» і більше любить Україну.
На зустрічі обговорювалося ще багато тем: необхідність продовження державної програми «Питна вода», подальший розвиток КП «Фортеця» у Білгороді–Дністровському, оптимізація поточних витрат на об’єктах соцкультпобуту тощо.
– Нам потрібно вирішувати дуже багато економічних питань, – підкреслив на завершення розмови Микола Володимирович. – Але при цьому не забувати про їхні соціальні аспекти.
Що ж, кому як не всюдисущим журналістам знати про ті проблеми, які найбільше турбують їхніх читачів. Тільки от не даремно ж деякі із власкорів скаржилися на недостатній контакт із місцевою владою. Невже так важко вчасно попередити про якусь подію, важливу для міста або району, дати своєчасний коментар? Можливо, приклад першої особи обласного самоврядування буде тут, що називається, «у тему»?
Людмила ВОРОБЙОВА
Микола Пундик тримає слово
Позавчора під час традиційної зустрічі з власними кореспондентами газети «Одеські вісті» Микола Пундик виконав одну зі своїх попередніх обіцянок і передав через власкора видання Любов Кузьменко сучасний ноутбук для фізкультурно–спортивного центру інвалідів міста Балти.
Технічний пристрій придбано за особисті кошти голови облради. Журналістка вручить його дирек–торові центру Олегу Соколову під час свого найближчого від–рядження до Балти.
– Переконаний, що за допо–могою цього ноутбука Олег Ми–колайович і його колеги не лише систематизують свою електронну базу, а й загалом відчутно поглиблять можливості спілкування, отримають доступ до інтернету та важливої й актуальної інформації, – зазначив голова облради.
Марія ГРИГОР’ЄВА
