Вихід першого офіційного (не пробного) номера нашої газети збігся з новорічними святами 1992 року, що вступав у свої права.
Було прожито перший рік незалежності країни, обрано першого на даному історичному етапі Президента України, вийшли перші його укази, ухвалювалися перші закони…
До речі, саме про укази і закони завів розмову Леонід Кравчук, висловлюючи свої побажання і настанови парламентському кореспондентові «Одеських вістей» у зв'язку з їх офіційним народженням, і виходом першого номера.
– Передусім, газета не повинна допускати квапливості у тлумаченні законів або указів, які ще не почали працювати, – сказав тоді в ексклюзивному інтерв'ю Леонід Макарович. – У нас як буває? Указ тільки–но підписано, а газети одразу критикувати: він не такий… Зрозуміло, що авторитет Указу одразу знижується. Треба дати час, щоб Указ запрацював. Це зовсім не означає, що їх (укази) завжди треба хвалити. Але й не треба прагнути їх передчас–но розмивати.
Друге. Газета має прагнути до сенсації. І я навіть допускаю, що у сенсації не може бути сто відсотків правди, але в ній не має бути й ста відсотків неправди. Газета повинна привертати увагу об'єктивністю, спокоєм і правдивою сенсаційністю…, – сказав тоді Л. Кравчук.
Взявши до уваги побажання Президента, журналісти «Одеських вістей» вирушили першого дня нового 1992 року вулицями обласного центру в пошуках цієї самої «правдивої сенсаційності». І ось що вони побачили. Ірина Лобусова, кореспонденція «А ялинки все–таки спалахнули»:
– На жаль, не кожній дитині дістається нині безкоштовний новорічний подарунок. І батьки, які не бажають позбавляти дітей радості, купують їм квитки на «ялинку з подарунками». Наприклад, малятам, які веселяться біля ялинки, установленої перед будинком облпрофради, Дід Мороз вручає подарунки за п’ять карбованців. Діти, яким батьки купили квиток за десять карбованців на свято в Палаці студентів, теж змогли не лише розважитися, але й поласувати.
Але й там, де ялинка «не тягне» на подарунки, вона все–таки на радість.
І. Петрова, репліка «Хліб і сльози»:
– Гей, ви там, нагорі! – подумалося, дивлячись на двох бабусь у сльозах, які вийшли з хлібної крамниці на вулиці Халтуріна. Нові ціни на хлібобулочні вироби «ощасливили» усіх нас. Але перші сльози я побачила на обличчях перших зустрічних – двох жінок третього віку…
Г. Вітрочотов «Хліб–сіль, «Європо»!:
– Слава Богу, і рідна моя вулиця Варненська прибилася до цивілізації. Тут відкрилася крамниця «Європа» – перше в Одесі дітище спільного з німецькою фірмою «Ентерпрайз» підприємства. Асортимент – що треба! Одяг, взуття – любо глянути. Ціни – доступні. У доларах. А коли…на наші вітчизняні – волосся сторчма. Поруч, в одному будинку – наша пересічна торговельна точка. У ній – хліб–сіль. І на тому спасибі. Хоч можна дотриматися традиції: «Хліб–сіль, «Європо»!
А закінчити цей екскурс у двадцятиоднорічне минуле, здійснений за допомогою «Одеських вістей», хочеться витягом зі статті директора цирку Олексія Купіна «Тигре, працюватимеш?»:
– «… Найбільше мені хочеться, щоб у новому році мої земляки не розгубили під натиском труднощів притаманні їм бажання й уміння радіти, розсудливість, іронічне ставлення до своїх проблем. Хочеться, щоб вони, як і раніше, любили прадавнє мистецтво цирку, адже воно завжди дарує оптимізм...»
