Василько щодня протягом шести років ходив до школи у сусіднє село. Щоб дістатися до закладу, треба було пройти більше 7 кілометрів. Час від часу повз маленького подорожанина проїжджали авто та підводи, та жодного разу його ніхто не підвіз. Це спонукало до роздумів: чому дорослі так мало дбають про дітей?..
Спливали роки. Хлопець виріс чуйним, людяним і цілеспрямованим. Опанувавши науку, не полишив рідної землі. Працював спочатку на добробут Михайло-Олександрівки, а згодом і навколишніх сіл та всього краю. Сьогодні депутат обласної ради Василь Швець – керівник ПП «Чеське», одного з найкращих господарств у Березівському районі. Вже більше тридцяти років він віддає свої сили, життєвий досвід і любов землі-годувальниці.
Коли я проаналізувала роботу хлібороба та роль очолюваного ним господарства, то дійшла висновку, що підприємство є стрижнем життєдіяльності села. Як правило, на плаву тримаються ті громади, де розташовані міцні базові господарства, що створюють робочі місця та надають соціальну підтримку. Хіба можна чекати такої єдності інтересів, коли обробляти землю беруться крупні компанії, де керівники – сторонні для краю люди, які, звісно, дбатимуть не про місцевих мешканців, а лише про власний прибуток? Вони вирощують хліб, бо це вигідно, а не тому, що душа тяжіє до землі.
…Гарні сходи радували господаря ще восени, але він із хвилюванням чекав весни, бо не знав, як мине зимівля, а головне – чи будуть опади. Сьогодні на обличчі Василя Сергійовича посмішка. Коли погляд чоловіка торкається оксамитових ланів, його огортає спокій. Аграрій відчуває радість, не як бізнесмен – як хлібороб.
Очолюване Швецем господарство обробляє майже 5 тисяч гектарів землі. Під новий урожай засіяно 1500 гектарів озимої пшениці, 700 гектарів ячменю та 200 ріпаку. До весняно-польових робіт поля були повністю підготовлені – задисковані. Тому посівну ранніх ярих завершено: посіяно 200 га ячменю, 150 га вівса. На черзі соняшник – 1000 га, кукурудза – 700 га, сорго на зерно – 200 га. Майже всі посіви підживлені, для цього восени було закуплено 400 тонн селітри та 200 тонн нітроамофосу.
Слід зазначити, що південь України – зона ризикованого землеробства. І аграріям у Березівському районі також непросто. Іноді природа залишає їх без урожаю. Тому депутат облради не згоден із тим, що всі сільгоспвиробники країни, перебуваючи в різних кліматичних умовах, мають однакові зобов’язання перед державою. Адже відповідно до чинного Закону умови оподаткування – єдині для аграріїв усіх областей.
– Коли я прийшов працювати на демидівські лани, тут були такі бур’яни, що крізь них не було видно трактора, – розповідає Василь Швець, з любов’ю беручи в руки стебла озимої пшениці, що зійшла на вже доглянутих полях.
Господарство працює більше 30 років – і не припиняє свого розвитку. Керівник постійно зміцнює його базу. Розбудовує бригади та складські приміщення. За останні роки оновився весь арсенал техніки. До агрегатів у нього особлива пристрасть. Нині він згадує, як після третього курсу інституту у 70-х роках працював на комбайні.
– Неможливо навіть порівняти тодішні умови праці трактористів і комбайнерів із нинішніми. Комфортність техніки, як і продуктивність, зросла в сотні разів. Ні тобі пилу, ні спеки, ні шуму, – говорить хлібороб.
Нині в господарстві не залучають чужі комбайни для збирання врожаю, бо мають чотири власних – «Lexion», два «Полісся-1218» «Дон-1500», сучасні трактори «Нью Холланд», «Джон Дір» та інші.
В колективі, який налічує близько ста працівників, – особливі взаємини. Василь Сергійович цінує високу професійність і старанність механізаторів. Мабуть, тому вони й працюють поряд із ним по 30-20 років.
Цей енергійний чоловік намагається йти в ногу з часом. Нині він планує розвивати тваринницьку галузь. І на функціонування цієї ланки господарства має особливий погляд. Першим етапом його плану, звісно, є закупівля телиць. А обов’язковим другим етапом він впроваджуватиме переробку сировини. Та заключним – третім – відкриття магазину чистих натуральних продуктів. Нині це дуже актуальна тема, адже споживачі вже втомилися витрачати гроші на продукти сумнівної якості.
Певно що успіх підприємства дає змогу займатися доброчинністю. Василь Сергійович переконаний, що не можна акумулювати все для себе, треба допомагати людям, селу.
– Часто можна побачити, як у керівників-бізнесменів відсутнє чуття міри. Не можна ковтати їжу великими шматками, бо можна вдавитися, – посміхається Швець.
Він переконаний, що добро повертається сторицею: що більше віддаєш, то більше отримаєш.
Селяни постійно відчувають піклування з боку підприємства. Керівникові болять проблеми людей, бо тут він виріс. Важко згадати, яких тільки питань не доводилося за всі роки вирішувати. Це і налагодження водопостачання, і ремонт доріг, і підтримка шкіл та дитячих садків, амбулаторії. По допомогу звертаються не лише односельці, а й мешканці інших населених пунктів. Чимало зусиль і коштів спрямував депутат для газифікації Михайло-Олександрівки, Рівного, Демидового та Анатолівки.
День за днем – у безугавному жвавому ритмі роботи. В районі В. Швеця добре знають, тому не роздумуючи обрали його депутатом обласної ради (за мажоритарною системою).
– Знаю Василя Сергійовича все життя. Нам дуже пощастило. Я 16 років була сільським головою. Так, цей керівник ніколи не відмовив, завжди готовий підставити плече. Якби не він, то наша Михайло-Олександрівка досі була би без газу. Важко перелічити всі його добрі справи. Він не лише доклав своїх коштів до будівництва газогону, а й іще допомагає селянам – дає гроші в розрахунок за майбутню плату за пай. Якби таких людей побільше, то скрізь був би лад і спокій, – розповіла Наталя Поточенко.
Так, у житті Василя Швеця були тяжкі моменти, проте він ні про що не шкодує.
– Колись ми жили в бідності, я ходив у кирзових чоботах. Але всі були рівні та щирі. Пам’ятаю, як втомлені селяни, повертаючись додому, співали, – згадує співрозмовник, який і понині залишається простою, доступною людиною, що не вивищує себе понад інших.
Здавалося б, дурничка, а втім красномовна подробиця: обідає в їдальні разом зі всіма співробітниками.
…Школярі бігли до автобуса, не задумуючись про те, скільки кілометрів до школи. Василь Сергійович дивився на них і згадував свої шкільні роки. Щиро радів тому, що свого часу забезпечив довіз дітлахів до школи. Тепер учнів возить автобус, закуплений коштом обласного бюджету.
