Слова ці, які сказала наприкінці нашої розмови Ірина Рапанович, тренерка з футболу ДЮСШ №1, автор згадував, повертаючись із тренування її вихованців. Усе начебто непогано. Зимова робота в залі відзначена успіхом на обласних змаганнях з міні-футболу хлопців 2001 року народження. Вони здобули друге місце, пропустивши вперед лише команду Білгорода-Дністровського. Найкращі гравці, брати-близнюки Денови, Олександр та Антон, а також Володимир Кришталь, потрапили в поле зору одеських та южненських тренерів.

– На жаль, це наша стеля, – говорить із легким смутком Ірина. – Про участь в обласних, а тим більше у всеукраїнських дитячих першостях з футболу на великому полі ми можемо лише мріяти. Причина та ж – горезвісне недофінансування. Залишається міні-футбол і, відповідно, міні-можливості…

Звідси відсутність перспектив зростання – майстерності та кар'єри – як у хлопців, так і в їхнього тренера.

Оздоровча фізкультура, командний дух – із цими аспектами фізичного виховання наші дитячі тренери справляються успішно. Хочеться, звичайно, більшого – на те він і спорт – боротьби, перемог, слави… Адже наші ізмаїльські хлопці за своїми фізичними кондиціями перевершують своїх столичних однолітків.

…Щоразу, коли починається розмова про провінційний спорт, стою на своєму: в індивідуальних видах, в індивідуальній творчості взагалі звернути на себе увагу, живучи в глибинці, набагато легше, ніж у командній. Із цього приводу згадується епіграма на М.О. Шолохова після одержання ним Нобелівської премії за роман «Тихий Дон»: «Він одразу стрибнув через Дон у літературний пантеон». Ось так і було: зі станиці Вешенської – у класики світової літератури. У футболі, на жаль, такого не буває.

…Тренування закінчено. Ірина Миколаївна прощається із хлопцями. Наостанок – 15 віджимань на травичці.

Залишається утішатися тим, що клімат у нас благодатний, а екологія – не порівняти з мегаполісом.