Автостанцій у Білгороді-Дністровському дві: міжміська та приміська. Жителі району прибувають на приміську біля центрального міського ринку. Тут зручне місце для збуту привезеної сільгосппродукції та для закупівель. Що стосується автостанції міжміської, то вона розташована в іншому зручному місці: напроти залізничного вокзалу. Автобуси та маршрутки відправляються із привокзальної площі у різних напрямках області, України, Молдови.
Міжміська автостанція мало в чому змінилася з радянських часів, хоча навколо виросло чимало крамниць, кафе, ресторанів, готелів тощо. У неопалюваній залі очікування стіни зберегли казенний синій колір. На них – розклад руху автобусних маршрутів. Недосвідченому пасажирові розібратися у цих таблицях складно. Але точну інформацію можна одержати з віконця довідкової, заплативши гроші. Внутрішнє оздоблення автостанції доповнює велика кількість друкованої та іншої поліграфічної продукції. Але читаючого люду в залі очікування небагато. На загальну думку транзитних пасажирів, безсумнівною та головною зручністю для них є дах, що не протікає, та декілька раритетних лав радянського часу.
Зовсім інший настрій у пасажирів приміської станції. Десяток років тому місце для посадки на приміський транспорт намагалися виділити за декілька кварталів звідси. Ще раніше, «автостанція» тулилася неподалік від нинішньої, на проїзній частині вулиці з однобічним рухом. Крихітна «диспетчерська» розміщувалася буквально на тротуарі. Втім, і сьогодні приміська автостанція абсолютно не дотягує до своєї пафосної назви. Залою очікування «на семи вітрах» служать кілька квадратних метрів, умовно захищених металопрофілем від снігу та дощу. Його задньою стіною став сусідній будинок, стіною праворуч – платний громадський туалет. Ліворуч пасажирів захищає від негоди невеликий трейлер без коліс.
– Тут жодних зручностей та постійні протяги, – відгукується із «зали чекання» пенсіонерка Євгенія Григорівна із Привітного, – взимку тут дуже холодно, влітку дошкуляє пил і спека. Буває, що потрібний автобус вчасно не подають. Доводиться чекати зайву годину і сідати в інший, вкрай переповнений, наприклад, на Благодатне. Як пенсіонери, ми маємо право на безкоштовний проїзд. Але якщо не даси водієві гривню-дві, тебе будуть соромити і принижувати. То ж краще не ризикувати. Тому намагаєшся заплатити, щоб не стояти і, не дай боже, покалічитися в дорозі. Адже дорога через Вигон та Абрикосове у напрямку Софіївки вибоїста і розбита!
– Площа для відправлення автобусів постійно забита транспортом, – додає сусідка, що очікує автобус до Курортного. – На території автостанції побудовані великий двоповерховий магазин будматеріалів, салон краси, комісійна крамниця, ломбард, ще перукарня, крамниця із продажу комп'ютерної техніки, продуктовий кіоск, масажний кабінет, торговельний центр металопластикових вікон, кафе-«наливайка» тощо!
Іноді автобуси доводиться брати штурмом. Кілька років тому у тисняві під колесами автобуса загинув чоловік. Але з того часу число бізнес-точок зросло тут у рази! У цьому місці найменше дбають про пасажирів, а лише про те, як витягнути в людей гроші. Обурює постійна робота пивниці, розташованої біля самої каси. І касири, і пасажири обурюються, але «точка» як працювала, так і працює. Інша «визначна пам'ятка» – платний туалет, двері якого відчиняються навпроти місця посадки на рейсовий автобус. Невже чиновники, які дають дозвіл на роботу таких об'єктів, не бачать плоди своїх «трудів»? Умови очікування просто жахливі, люди змушені терпіти незручності, страждати. Сільські жителі добре розуміють, що це не міська цивілізація, а просто дикість!
– Нам пригрозили, якщо почнемо скаржитися, зупинку перенесуть за місто, – вступають у розмову інші пасажири, – а так – приїхали й одразу на ринок. Нам зручно, тому мовчимо. А розповісти можна багато чого. Наприклад, як водії автобусів забороняють нам купувати квитки в касах, та й багато чого іншого…
