І на мобільний, і на робочий телефони Тетяни Володимирівни Лисакової постійно надходять дзвінки. Колеги узгоджують свої дії, ставлять безліч запитань, постійно повідомляють про надходження інформації на електронну адресу… Відколи ця жінка очолила Фрунзівське міжрайонне управління державної санітарно-епідеміологічної служби і підконтрольна територія стала більшою за рахунок Ширяївського і Красноокнянського районів, коло її професійних обов’язків значно розширилося. Стало не лише втричі більше завдань, а й відповідальності.
– Як відомо, з 29 грудня минулого року всі санітарно-епідеміологічні станції в державі були ліквідовані, а з 2 січня 2013-го створено головні управління держсанепідслужби та лабораторні центри, – зауважила Тетяна Лисакова. – Нам пощастило у тому плані, що міжрайонне управління створене саме у Фрунзівці – тут, на думку фахівців, найкраща матеріальна база серед трьох районів. До того ж мені вдалося успішно скласти іспит на посаду керівника управління та пройти відповідний конкурсний добір. Як нам зараз працюється? Хоч і доволі складно, але надзвичайно цікаво. Іноді бувають такі ситуації, що навіть не знаю, як вчинити – доводиться гортати відповідну літературу і знаходити шляхи вирішення проблеми. Особисто для мене це дуже захоплюючий процес, адже відтепер фахівці управління відповідальні за санітарно-епідемічне благополуччя населення трьох районів, тому скрупульозніше займаються моніторингом, аналізом та прогнозуванням. А лабораторні дослідження проводять відділення на завдання управління та планово. Над цим працює окрема міжрайонна структура, яку очолює Володимир Вікторович Воронянський. Тобто виходить так, що завдання, які колись виконувала санепідстанція, розділені на дві частини.
Але є і деякі складності в організації новоствореної структури: якщо до нового року в головного санітарного лікаря було сім помічників, то нині у Фрунзівському районі залишилося лише троє, і ще по одному помічнику – у Ширяївському та Красноокнянському районах.
– Тетяно Володимирівно, ще до фактичного реформування санепідстанції на одному з інтернет-форумів я «вивудила» не надто радісні настрої працівників, мовляв, люди з вищою освітою опиняться на вулиці, або за рахунок центру зайнятості будуть перенавчатися на перукарів чи продавців... Як вдалося вирішити питання зі скороченням кадрів?
– Я не буду говорити про інші райони, але на Фрунзівщині цей процес пройшов безболісно. Двоє пенсіонерів пішли на заслужений відпочинок (згодом один з них влаштувався на роботу в районну лікарню), ще двоє не захотіли працювати в нових умовах і звільнилися за власним бажанням – вони також працевлаштовані. Тож говорити про те, що люди опинилися на вулиці, в даному випадку не можна. Навпаки – у нашому управлінні навіть є вакантні посади головних спеціалістів та лікарів, але заповнити їх ніким, бо у Фрунзівці завжди відчувався дефіцит санітарних лікарів. У Ширяївському і Красноокнянському районах реформування відбувалося у більш складних умовах, адже там довелося скоротити колектив удвічі. Спеціалістів зберегли, натомість залишилися без адміністративного і господарського персоналу.
– Отже, мережа служби та чисельність працівників значно зменшилась. Як тоді вдається виконувати покладені завдання?
– У відповідності до існуючих положень, відтепер набагато знижено кількість планових перевірок, відбувся перерозподіл об’єктів за групами ризику. Якщо раніше об’єкти високого ступеню ризику, такі, як пологове та хірургічне відділення центральної районної лікарні, обстежувалися щоквартально з лабораторно-інструментальними дослідженнями, то сьогодні планова перевірка в цих відділеннях проводиться один раз на рік; об’єкти низького ступеню ризику, де кількість працюючих становить до 50 осіб – один раз на 5 років. Позапланові перевірки можуть проводитися на виконання завдання прокуратури, судових органів, за скаргами (при наявності дозволу Головного управління Держсанепідслужби), а також за епідемічними показниками. Чи відповідає така кратність перевірок реальному стану якості надання послуг, визначить час. Тому необхідно вести мову про підвищення відповідальності самих суб’єктів господарювання за якість роботи. Кожен керівник повинен зрозуміти, що він є не лише постачальником послуг у своїй галузі, а, передусім, – споживачем усіх складових життєзабезпечення, які отримує майже щоденно.
– Звичайно, нести персональну відповідальність за стан справ на підприємстві має кожен керівник. Але ж відомо, що далеко не кожен дотримується такого принципу. Невже ніяк не можна вплинути на ситуацію, причому в законному порядку?
– Чому ж не можна? Як зазначено вище, існують завдання прокуратури або судових органів, отримавши які, спеціалісти санепідслужби мають право провести перевірку позапланово. Крім цього, як і раніше, наші фахівці можуть брати участь у роботі комісій районних органів виконавчої влади та самоврядування – спільно здійснювати перевірки об’єктів у вирішенні проблемних питань. Необхідно зрозуміти, що реформування не «зв’язує» руки санепідслужбі. Як і раніше, всі об’єкти під контролем, ми постійно відслідковуємо ситуацію щодо інфекційних захворювань та вчасно реагуємо на підвищення їх рівнів. Однозначним є те, що перетворення в роботі санепідстанцій назріли вже давно, адже в сучасних умовах не може діяти система 90-річної давнини. Я часто спілкуюся зі своїми однокурсниками, які живуть у Казахстані та Росії – з періоду розпаду Радянського Союзу вони пережили вже декілька реформувань. Тож і в Україні цей процес цілком закономірний. Поки ще рано говорити про доцільність чи невдалі моменти запроваджених змін – все це покаже час.
