У номері «ОВ» від 22 червня 2013 року заслужений економіст України, депутат Одеської облради Олександр Кравець відповів на запитання нашого журналіста щодо основних положень щорічного Послання Президента України до Верховної Ради. В підготовці цього важливого для всієї країни документа брали участь фахівці Національного інституту стратегічних досліджень. Ми пропонуємо нашим читачам першу публікацію директора Регіонального філіалу НІСД у м. Одесі Артема ФИЛИПЕНКА, який аналізує Послання Президента.
«Незмінність європейського вибору України зумовлена самим фактом нашої цивілізаційної приналежності до спільноти європейських народів», – такими рядками починається розділ «Україна в нових умовах глобалізованого світу» щорічного Послання Президента України до Верховної Ради «Про внутрішнє та зовнішнє становище України в 2013 році», яке побачило світ наприкінці травня.
Почнемо з того, що виступ із Посланням є конституційною прерогативою Президента (ст. 106, п. 2: «Президент України звертається з посланнями до народу та із щорічними і позачерговими посланнями до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України»). Це не якийсь український винахід, а світова практика. У Великій Британії з ХІІІ століття існує традиція розпочинати кожну нову сесію парламенту тронною промовою монарха, в якій викладена законотворча програма роботи уряду. У Сполучених Штатах Президент щорічно звертається до Конгресу із доповіддю «Про стан країни». З першим таким зверненням виступив іще Джордж Вашингтон.
В Україні цю традицію запроваджено після ухвалення Конституції 1996 року. У квітні 1997-го Президент України видав Указ «Про щорічні Послання Президента України до Верховної Ради», яким, серед іншого, передбачалося ввести в практику підготовки послань одночасну розробку необхідних законодавчих актів, спрямованих на створення відповідних умов для реалізації передбачених у Посланні Президента заходів. Причому ці законопроекти мали б розглядатися як першочергові. Щоправда, цього правила не завжди дотримувалися, особливо в період, коли державою керував Віктор Ющенко.
Нинішнє Послання Президента складається з чотирьох розділів і додатку. Враховуючи той факт, що далеко не всі мають змогу і час ознайомитись із цією фундаментальною працею, варто зупинитися на ключових тезах документа.
Почнемо з четвертого розділу, останнього за порядком, але не за значенням. Тим більше, що останнім часом знову в центрі громадської уваги опинилася тема цивілізаційного вибору України. Підписання Мінського меморандуму між Кабінетом Міністрів України та Євразійською економічною комісією щодо поглиблення взаємодії на тлі продовження переговорів із Європейським Союзом стосовно підписання Угоди про асоціацію та зону вільної торгівлі залишило більше запитань, ніж відповідей.
Щорічне Послання з цього приводу дає чітку відповідь: «Сьогодні Україна, яка визначилася зі стратегічними орієнтирами свого розвитку та кінцевою метою європейської інтеграції, розглядає участь у реалізації Європейського проекту з його орієнтованістю на безпеку та процвітання всієї Європи як найважливіший зовнішньополітичний пріоритет».
Головним кроком у зближенні з Європейським Союзом для України є підписання Угоди про асоціацію з ним, оскільки це означатиме перехід співпраці у якісно новий формат політичної асоціації та економічної інтеграції. Водночас із підписанням цієї Угоди наша держава погоджується з чіткими зобов’язаннями стосовно адаптації внутрішнього законодавства до законодавства ЄС. «У зв’язку з цим, – підкреслюється у Посланні, – нас очікує копітка робота з ухвалення законів та підзаконних актів, необхідних для забезпечення реалізації Угоди».
Серйозна увага в документі приділяється співпраці з країнами Центрально-Східної Європи – Польщею, Чехією, Словаччиною, Угорщиною. Це набуває особливого значення у зв’язку з нашою центральноєвропейською ідентичністю. Історично і культурно Україна належить до регіону, який має свою, часом доволі специфічну історію. Достатньо згадати, що українські визвольні змагання почалися одночасно із національним відродженням країн Центрально-Східної Європи, коли після Першої світової війни на уламках імперій постали незалежні Польща, Чехословаччина і Угорщина. Щоправда, тодішня спроба України здобути незалежність завершилася статусом союзної республіки в межах СРСР. І лише після 1991 року почалося повернення до Європи.
Разом з тим зазначається, що співпраця між Україною та її сусідами має значні нереалізовані резерви. З-поміж іншого, необхідно сконцентрувати увагу за такими напрямами:
– транзит енергоносіїв, насамперед нафти і газу, а також залучення європейських партнерів до модернізації української газотранспортної системи;
– спорудження транспортної інфраструктури, зокрема в межах створення міжнародних транспортних коридорів;
– використання ресурсів транскордонних річок (до таких належать, наприклад, Західний Буг, Дунай, Дністер, Дніпро та інші);
– спільне вирішення питань екологічної безпеки та природоохоронної діяльності, насамперед у прикордонних регіонах;
– інтенсифікація взаємодії у сфері міграційної політики, транскордонної співпраці та гуманітарних контактів;
– активізація діяльності єврорегіонів (на західних кордонах функціонує кілька таких: «Буг» (Україна, Польща, Білорусь), Карпатський єврорегіон (Україна, Польща, Словаччина, Угорщина, Румунія); реалізація дво– і багатосторонніх міжнародних проектів у сферах співпраці органів місцевого самоврядування, освіти й культури, збереження природного середовища.
Обравши європейський вектор за головний, Україна не зменшує уваги до євразійського вектора. Не таємниця, що пошук нашою країною власного бачення підходів до співпраці з Митним союзом Російської Федерації, Білорусі та Казахстану не завжди знаходить підтримку у партнерів. Як відзначається у Посланні, питання участі України у Євразійському інтеграційному проекті мають вирішуватися з урахуванням зобов’язань нашої держави відповідно до Протоколу про вступ до СОТ та проекту Угоди про асоціацію з Європейським Союзом.
Окрема увага приділяється співпраці з країнами Співдружності незалежних держав, розвиток торговельно-економічних відносин із якими визначено як один із зовнішньоекономічних пріоритетів. Слід нагадати, що 18 жовтня 2011 року було підписано Угоду про зону вільної торгівлі в СНД. У вересні 2012-го вона набула чинності.
Країни Співдружності залишаються провідними торговельними партнерами України. Показовою є ситуація в зовнішньоекономічній діяльності підприємств Одеської області. Так, 2012 року підприємства регіону експортували до країн СНД 22,2% всіх товарів, до країн ЄС – 17,6% (2011року – відповідно 21,9% і 20,4%). Водночас із країн СНД імпортовано 15,8% усіх товарів, із країн ЄС – 18,4% (2011 року – відповідно 28,6% і 19,2%). Як бачимо, торік відбулися істотні зміни в географічній структурі зовнішньої торгівлі. Імпорт із країн Євросоюзу перевищив імпорт із країн СНД. За підсумками 2013 року стане зрозумілим, чи маємо ми справу з окремим випадком, а чи з цілком певною тенденцією.
Разом з тим, у порядку підкреслювання значення розвитку відносин з державами – членами СНД, у Посланні зазначається, що рівень технологічного розвитку більшості країн пострадянського простору не дає змоги розглядати інтеграцію з ними як чинник модернізації економіки України.
Окрему увагу приділено Чорноморському регіону, що має особливе значення для Одеської області. Нагадаємо: нещодавно Регіональний філіал Національного інституту стратегічних досліджень у м. Одесі провів круглий стіл, присвячений стратегічним пріоритетам України в Чорноморському регіоні. У підготовленій експертами філіалу аналітичній доповіді відзначалося, що цей регіон сьогодні представляє для України та її зовнішньої політики перелік певних викликів – передусім через втрачені можливості та зростання конкуренції. Політика України тут не буде успішною, доки Чорноморський регіон не буде сприйматися як комплексна, взаємопов’язана система, а не набір двосторонніх відносин із окремими державами. Україні необхідно розробити окрему стратегію в цьому питанні, беручи до уваги нові тенденції розвитку регіону та національні інтереси.
У першій половині поточного року Україна головувала в Організації чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС). Наприкінці травня в Одесі відбулася нарада міністрів транспорту країн – членів ОЧЕС, під час якої Міністерство інфраструктури України запропонувало своїм партнерам за організацією розвивати міжнародну систему мультимодальних перевезень. Як наголосив міністр інфраструктури Володимир Козак, Україна ініціює організацію транспортного поїзда в напрямі Італія – Австрія – Угорщина – Україна – і далі на схід. Крім того, з ініціативи Києва в межах ОЧЕС буде створено робочу групу, яка визначить перспективи комбінованих залізнично-поромних перевезень за напрямом Кавказ – Чорне море – Балтійське море.
У Посланні особлива увага приділяється україно-турецьким відносинам. «Ми цінуємо, – відзначається в документі, – те, що розбудова стратегічного партнерства з Україною розглядається керівництвом Туреччини як важливий складник загальних зусиль зі зміцнення зони миру, стабільності та сталого соціально-економічного розвитку в Чорноморському регіоні».
Підкреслено також важливість активізації взаємовідносин із країнами Південного Кавказу. Зокрема, партнерські відносини із Грузією та Азербайджаном на основі поваги до взаємних інтересів сторін дали змогу реалізувати низку транспортних проектів міжнародного значення (транспортні коридори «Баку – Тбілісі – Ахалкалакі – Карс», «Іллічівськ – Поті», «Керч – Поті»), що стали основою інфраструктурної інтеграції всього регіону.
