У житломасиві Котовського в Одесі живе понад 350 тисяч чоловік. Район далі приростає новобудовами, цілими мікрорайонами. Тільки от музичних шкіл у ньому залишається як і раніше дві – сьома і тринадцята, а спортивна і зовсім одна – ДЮСШ № 8. Останнім часом (завдяки численним виборам) у районі обладнали чимало дитячих майданчиків. Малятам, звичайно, пощастило. А от що робити тим, хто вже виріс із дитсадівського віку? Спортивні клуби, фітнес-центри – це для платоспроможних і людей, які твердо стоять на ногах. Підліткам же, студентам коледжів і вузів, більшості з яких у не найпрестижнішому районі міста доводиться розраховувати лише на символічну допомогу батьків і стипендії, займатися спортом ніде. Потужна енергія молодого організму не знаходить мирного, корисного виходу. Агресивна реклама різних видів пива (по 6 видів в одному рекламному блоці на телебаченні!) робить популярнішими дегустації цього напою, а не заняття на тренажерах. Як наслідок – важкий пивний алкоголізм серед підлітків, що тотально наступає і став уже майже епідемією. Із цього приводу бідкаються, провадять круглі столи, телеефіри, але реально нічого не роблять. Хоча протистояти і палінню, і алкоголізму може така проста й універсальна штука як заняття спортом.
Втім, життя, як відомо, – наймудріший режисер. Саме воно підказує шляхи виходу із ситуацій, що здаються критичними. У багатьох містах України стає усе більш популярним новий напрям занять фізичною культурою – воркаут. Це майданчики з набором гімнастичних знарядь – поперечина, кінь, кільця, а також груша для відпрацьовування боксерських ударів, гирі й стійки для силових вправ. Коштує їх обладнання небагато, а от займатися на одному майданчику практично цілий рік можуть до 200 чоловік.
Виникнення воркаута пов’язують із кварталами, де у 80-ті роки жили чорношкірі жителі США. Гадаю, із цим можна посперечатися. Тому що такі спортмайданчики організовували у великих містах СРСР, у Чехословаччині. Ну а лідером була, безумовно, НДР. Там прибудинкові території були просто напхані всілякими тренажерами для занять спортом.
В Одесі, на вулиці Героїв Сталінграда, 82, спортивний майданчик з’явився 25 років тому, у 1988 році. Звичайно, за ці роки спортінвентар на ньому не раз псувався. Його якось відновлювали. Починав там займатися і моряк Сергій Володимирович Бельков. Тепер разом з активістами воркаута Артуром Мироненком, Гордієм Волинцем, Максимом Якубом, студентами і школярами вони за власні кошти, разом, цілком оновили майданчик, зробили його придатним для дуже різних спортивних тренувань гімнастичного, боксерського й силового напрямів. А потім запросили усіх охочих на церемонію відкриття, яка перетворилася на демонстрацію можливостей одеських воркаутерів.
Сашко Живора униз головою крутив на поперечині оберти уперед та назад: десять, двадцять, тридцять. Доводилося лише дивуватися, який же сильний вестибулярний апарат у цього хлопця, що, зіскочивши з поперечини, він пішов до іншого тренажера впевненим і рівним кроком. Мишко Радзик і Максим Тонконог демонстрували синхронну роботу на поперечині. Причому Максим прийшов разом з молодшим братом Дімою. Тому ще, звичайно, сил бракує. Але з яким захватом Діма дивився на виступи брата та його друзів, як швидко за першої ж нагоди сідав за тренажер, що звільнився! Можна не сумніватися: кожну вільну хвилину ця дитина постарається побути на спортмайданчику, а не біля комп’ютера або без діла тиняючись вулицею.
Сашко Живора, брати Тонконоги, Влад Степаненко, Мишко Радзик, Валік Шимбарев – це команда «Одесские матрехи». Раніше вони тренувалися біля загальноосвітньої школи № 40. Тепер же у них з’явився справжній майданчик, де можна готуватися до всеукраїнських і навіть міжнародних змагань. Хлопці не приховували, що прагнуть удосконалюватися й домагатися вагомих результатів.
На моє запитання, чи можна поєднувати заняття воркаутом і паління, вживання спиртних напоїв, коротко відповів Влад Степаненко:
– Ні, не вдасться, дихання і сил не вистачить. Тож треба вибирати: або одне, або друге.
Ну, а Мишко Радзик додав: багато хто приходить, пробує починати займатися. Але воркаут вимагає по-справжньому здорового способу життя, без цього далі десятка віджимань на стійці й підтягувань на поперечині справа не піде.
До слова, усі опитані мною учасники церемонії відкриття оновленого майданчика (12 чоловік) відповіли, що не палять, та й харчуватися намагаються так, щоб не товстіти, рівномірно накачувати й розтягувати м’язи.
Сергій Володимирович Бельков під час виступів хлопців відповідав на запитання батьків, які з дітьми спостерігали за тим, що відбувається. Їх цікавило, чи може будь-яка дитина прийти потренуватися, щоб упоратися зі сколіозом, зайвою вагою, поганим настроєм. Загалом, шанувальників і прихильників воркаута цього дня явно додалося.
Спостерігаючи, з яким захватом мешканці довколишніх будинків, підлітки дивилися представлене шоу, я мріяла про те, щоб у небайдужої людини Сергія Володимировича Белькова, який зі своїми друзями дає шанс підліткам займатися спортом і бути здоровими, з’явилися послідовники й помічники. Адже поки що спеціалізованих майданчиків для воркаута в Одесі всього два: на Таїровому і зараз на Котовського. За даними сайту www.street-workout.od.ua, у Дніпропетровську їх 20, у Харкові – 40, у Києві – 80. Дворовий спорт – це єдина альтернатива відсутності спортивних шкіл у спальних районах великих міст. Можливо, цю ініціативу слід підхопити в межах «Народного бюджету». Як показав «Дитячий медогляд», 90 відсотків юного покоління потребують активних занять спортом. Воркаут дає їм таку можливість, поєднуючи силу, спритність, елементи гри і шоу, тобто усе те, що приваблює підлітків і молодь. І якщо один майданчик збирає й допомагає оздоровитися приблизно 200 молодим людям, то десяток-другий майданчиків зроблять заняття спортом серед молоді масовими, запустять механізм геометричної прогресії здоров’я, коли кількість тих, хто вибирає здоровий спосіб життя, почне зростати швидкими темпами.
