Село Слюсареве ось уже понад два століття притулилося до лісу, ніби пташеня до матері. Варто зазначити, що лісовий масив відіграє вагому роль в житті сільчан. Він забезпечує їх паливом, будівельним матеріалом, а також «пригощає» іншими дарами – грибами, ягодами. Без перебільшення можна стверджувати, що поняття «ліс» і «село Слюсареве» – нерозривні. Напевне тому чимало тутешніх мешканців присвятили своє життя лісівничій справі.
Про одну родину хочу розповісти. Початок династії поклав ще в першій половині минулого століття Максим Миколайович Поліщук. Народився він у сім’ї сільських пекарів. Змалку у хлопчини проявилася любов до природи. Максимко постійно розпитував старших про те, які в лісі ростуть дерева, кущі, трави, які там живуть тварини і птахи. У шкільні роки твердо вирішив обрати для себе професію лісівника. Та збутися дитячій мрії судилося не одразу. Так склалося, що його шкільне життя закінчилося в травні 1941-го, коли хлопця призвали на військову службу. А незабаром грянула війна.
В одному з боїв Максима було тяжко поранено. Він довго лікувався. Потім знову фронт, і знову тяжке поранення, після якого його комісували. Додому повернувся з бойовими нагородами на грудях і 14-ма осколками в тілі. Пропрацював спочатку завідувачем клубу, а потім обліковцем у тракторній бригаді, він у 1953 році вступив до Вознесенської лісової дворічної школи. У січні 1956-го М. Поліщук обійняв посаду лісника в Слюсарівському лісництві. Через деякий час став десятником, до обов’язків якого входило проведення рубок догляду. Далі доля розпорядилася так, що
М. Поліщук понад чверть століття очолював Слюсарівське відділення зв’язку, але душа прагнула до лісу. Тож трудовий шлях завершив на посаді лісника.
На заслуженому відпочинку любов до «зелених легенів» планети Максима Поліщука не відпускала. Майстер став виготовляти дерев’яні фігурки звірів і птахів, і навіть меблі. Варто сказати, що чоловік мав золоті руки. Він нині покійний, та згадку про себе на землі залишив. Можна сказати, що саме він, так би мовити, виховав із свого зятя Олександра Панасюка лісівника.
Слухаючи захоплюючі розповіді Максима Миколайовича про ліс, Сашко зацікавився. І настільки, що вирішив змінити роботу у відділенні зв’язку на професію працівника лісового господарства. Він вступив до технікуму на заочне відділення. І двадцять вісім років поспіль О. Панасюк обслуговував обхід № 4 Слюсарівського лісництва. За його безпосередньої участі відновлено на зрубах і вирощено не один десяток гектарів лісових насаджень. До цієї справи активно залучав населення. Часто брав із собою на таксацію (визначення обсягів санітарних рубок), посадку сіянців чи саджанців та інші роботи свого сина Федора. Навчав його бачити і чути ліс, прищеплював любов до лісівничої справи. Ці зусилля Олександра Федотовича не пропали марно – Федір пішов стежкою батька і діда. Після служби в армії хлопець здобув фах спочатку у лісній школі, а потім у лісовому коледжі. Ось уже чотири роки він трудиться на батьківському обході, який, як і всі інші обходи, нині називається «Майстерською дільницею».
– Моя професія мені до вподоби, – стверджує майстер лісу Федір Панасюк. – Я завжди йду на роботу охоче. Ліс заряджає мене позитивною енергетикою, оптимізмом, жагою до життя.
Слід зауважити, що ще один член цієї родини не байдужий до величавої краси лісових насаджень. Це донька Лілія. Дівчинка закінчила 7-й клас. Вона займається у шкільному лісництві при Слюсарівському навчально-виховному комплексі. Нещодавно Ліля в складі команди, що представляла Савранський лісгосп, виборола друге призове місце на обласному конкурсі-огляді шкільних лісництв. Постійно бере участь у районному конкурсі, пише твори на тему «Людина і ліс». Цього року перемогла. Поки що Ліля не визначила для себе, ким стане після школи. Проте не виключено, що приклад тата, дідуся та прадідуся вплине на вибір професії, і династія слюсарівських лісівників матиме продовження.
