Так почала свою цікаву розповідь про місто Вилкове Кілійського району Тетяна Іванівна Маляренко, яка провадила екскурсію для краєзнавців клубу «Моя Одеса». Виявляється, місто було засноване у 1746 році як селище липованське на землях Османської імперії.
У Вилковому сьогодні нараховується 8 тис чоловік: росіяни старообрядники (їх 70%), а також українці, румуни, молдавани, гагаузи, болгари. Оскільки Тетяна Іванівна народилася у Вилковому в старообрядницькій родині, то вона зі знанням справи розповіла про його жителів.
Вона нагадала, що на Московській Русі під час правління царя Олексія Михайловича було помічено багато помилок у руських церковних книгах, які колись були перекладені із грецької. Патріарх Никон став провадити реформу. Книги переписувалися, помилки усувалися. Велено було усім вірянам промовляти Іісус (замість Ісус), промовляти алілуя тричі (а не двічі) після слів «Слава тобі, Боже», хреститися трьома пальцями (а не двома), під час читання молитви робити лише чотири поклони (а не 12). Були й інші зміни в церковних ритуалах.
Незгодних з реформою патріарха Никона, яких стали називати старообрядниками (старовірами), таємних їхніх прихильників, приховувачів відправляли у далекі, згубні для здоров’я заслання, відрізали їм язики, саджали на десятиліття в ями, били батогами і навіть спалювали. Тому старовіри від репресій царя тікали не лише у безлюдні північні краї Росії, у Сибір, але й у дунайські болота та плавні. У плавні перебралася і частина донських козаків, й запорожців розгромленої Січі, щоб уникнути закріпачення.
Старообрядники за всіх часів вирізнялися суворою мораллю, організованістю, працьовитістю. Пияцтво та лінощі були для них великим гріхом. З будь-якою владою старообрядники мирилися, звикли жити своїм розумом і розраховувати лише на себе.
У наш час вилківські старообрядники (липовани) у розмові вживають такі слова, якими користувалися їхні предки на Русі ще кілька сот років тому. У місцевих церквах дотепер використовують метричні книги, початі 250 років тому. Головний дзвін храму має напис «Посаду Вилково в знак присоединения к обширной богохранимой русской державе».
У вилківських старообрядницьких церквах відсутня розкіш, але нечисленні прадавні ікони, ще 300 років тому написані на дереві, виблискують золотом. У церковних люстрах запалюють лише свічки. Церква розділена на чоловічу та жіночу половини. При хрещенні людину занурюють у воду повністю (з головою). Відспівують небіжчиків протягом трьох діб і неодмінно в церкві. Ховають у савані, але кладуть у труну. Лише на 40-й день освячений у церкві хрест встановлюють на могилі в ногах небіжчика. Ховають старообрядників окремо від «істинно» православних. Зараз дозволені змішані шлюби. У нашого екскурсовода чоловік православний. Вона прийняла його віру, але ходить до двох церков.
Вилківці будують будинки на палях. Будівельний матеріал – це дерев’яний каркас, очерет річковий та намул. Двори доглянуті, будинки добре оштукатурені та пофарбовані. За периметром будинку зазвичай насипається шар черепашок шириною 50 см. Коли йде дощ, вода потрапляє на них і не зволожує стіни. Щоб пересуватися вулицею, уздовж каналів-єриків прокладаються широкі товсті дошки – кладка. Вилківці жартують: «Якщо скрізь п’яні хитаються з боку в бік, то у нас вперед-назад, щоб не впасти із кладки». У деякі подвір’я з єрика можна запливти просто в човні. А човнів у Вилковому понад 3 тисячі.
Сьогодні у жителів Вилкового кілька основних видів доходу. Це насамперед дунайський оселедець навесні та виноград наприкінці літа. Рибальством населення займається на Дунаї, озерах та в Чорному морі. Як пояснила екскурсовод, оселедець нагулює жир в морі і на 3-4 році життя заходить у Дунай для нересту. Він піднімається річкою на 500 –
600 км від гирла. Морська жирна риба, як відомо, дуже корисна для кровоносних судин, і, мабуть, тому вилківці дуже часто доживають до 100-річного віку.
Знаменитий вилківський виноград «новак» росте у воді на намулі. Вино, виготовлене із цього винограду, пахне суницею і дуже подобається знавцям вишуканих вин. Ще зовсім недавно до Франції з Вилкового вивозилася величезна кількість жаб’ячих лапок. Зараз їх постачають лише до окремих українських магазинів. Жителі заготовляють і продають до Німеччини, Нідерландів, Австрії очерет, який використовується там для спорудження сучасних заміських котеджів. Крім того, на островах чудово росте полуниця, і одна роботяща родина за сезон може зібрати кілька тонн цієї ягоди.
Є у Вилковому і «дитячий бізнес». Діти привозять з моря кошики черепашок і продають їх туристам. Коли ми йшли вулицею, від зграйки дітей, що стояли біля будинку, відділилася одна дуже жвава дівчинка, привіталася: «Хеллоу!» І, жахливо спотворюючи російські слова, мабуть, вважаючи, що ми іноземці, запропонувала черепашки. А потім було смішно… і дітям, і нам.
Поблизу міста розташований Дунайський біосферний заповідник, який нараховує 563 види рослин, понад 200 видів птахів. Тут водиться пелікан рожевий, у зграї якого до 1000 особин, орлан-білохвіст. Є дикі кабани, єнотоподібний собака, зустрічається лісовий кіт. Ось сірі та білі чаплі стоять на зворушливо тоненьких ніжках, низько опустивши голови й вишукуючи здобич, найімовірніше жабу. Баклани нерухомо, як пам’ятники, стоять на корчі, висушуючи пір’я. А ось граційно пропливла родина лебедів: гарні тато й мама та шестеро їхніх дітей – «бридких каченят». По берегах звисають гілки верби, колишеться очерет, плаває латаття.
Дунай – єдина річка Європи, вимір якої ведеться у зворотному напрямі. Тому на незаселеному острові Анкудинів встановлено «Нульовий кілометр», звідки ведеться відлік довжини річки. Кажуть, якщо задумати бажання та переступити через нуль, можна до своєї зарплати додати нулі або скласти на відмінно іспит… Хто що загадає.
Звичайно ж, ми пригощалися наваристою юшкою, смачним вином та запашним фіточаєм. Усе було приготовлено на багатті. Адже на островах, де пригощають гостей, немає електрики.
Назад поверталися із пляшками вина і ароматною копченою рибою.
