Ширяївський виправний центр №111 заснований 1993 року. Тут утримують чоловіків, засуджених до обмеження волі. Розташований центр у селі Орджонікідзе. Планове наповнення виправної установи – 250 осіб.
Для того, щоб ув’язнені мали роботу, одразу ж було створено сільськогосподарське підприємство на базі колишнього радгоспу, яке також має назву «ШВЦ-111». Тут займаються рослинництвом і тваринництвом. Діють машино-тракторний парк, тік, майстерні, виробничі цехи, хлібопекарня, добровільна пожежна частина. Ці підрозділи розміщені в селі і не мають жодної «тюремної» ознаки. Як, до речі, й інші будівлі, що належать виправному центру. Необізнана людина, що вперше потрапила в село, нізащо не скаже, що тут відбувають покарання грабіжники, хулігани, вбивці. Високих огорож із колючим дротом ніде немає. Отож позбавлені волі тут почуваються вільніше.
Більш того, є цікаві факти, що дехто навіть після відбуття терміну залишається жити у селі. Чоловіки влаштовуються на роботу, одружуються, виховують дітей. Тобто, село їм стає рідною домівкою в повному розумінні цього слова.
А якої думки про сусідство з ШВЦ місцеві, адже від загальної кількості жителів у селі третина – це засуджені?
Як розповів пенсіонер Дмитро Жилович, він працював у бухгалтерії радгоспу, а потім пішов на роботу до новоутвореного сільгосппідприємства «ШВЦ-111». Тут працюють не лише ув’язнені, а й вільнонаймані. Чоловік каже, що бували затримки із виплатою заробітної плати, та й отримували не дуже багато.
Село не виграє від такого поселення ув’язнених, такої думки колишній Орджонікідзівський сільський голова Віктор Капука. Місцеві жителі хвилюються, вживають заходів перестороги, щоб, бува, не мати клопоту з цим контингентом.
Основна біда, що зачепила буквально всіх, – ми не маємо паїв, – скаржиться від імені громади Віктор Капука. – При розпаюванні земель радгоспівські поля, на яких працювали орджонікідзівці, всі перейшли до сільгосппідприємста «ШВЦ-111». Селяни і працівники соціальної сфери нічого не отримали. І нині ми єдині в районі без земельних наділів.
Долучилась до розмови Орджонікідзівський сільський голова Тетяна Дьяченко. Вона також вболіває за сільчан, але сьогодні вирішити питання не в змозі, оскільки вільних земель для розпаювання сільрада на має.
Разом з тим, зі слів Тетяни Миколаївни, вона не уявляє своєї роботи без підтримки «ШВЦ-111». Надають допомогу і в будівництві і в ремонті об’єктів соціальної сфери. Взимку розчищають дороги від снігу.
Місцеве сільгоспформування ШВЦ-111 не залишається осторонь у розв’язанні наших проблем. Його керівництво надало спонсорську допомогу і привело до ладу старий адмінбудинок, де нині розташовані клуб і бібліотека, – розповідає сільський голова.
В колонії створена добровільна пожежна частина. Лише цього року вона двічі виїжджала на гасіння пожежі житлових будинків. Коли ж би в селі дочекалися із району пожежників, яким їхати понад 25 кілометрів? До речі, одну з пожежних машин ув’язнені склали буквально з брухту. Тепер вона вилискує червоною фарбою. А біля частини – все потопає у квітах.
Та останнім часом про ШВЦ пішли в окрузі погані чутки. Стало відомо, що тут не виплачують в повному обсязі заробітну плату ув’язненим, що працюють. До того ж, керівник установи без належної освіти. Якщо ці порушення справді мають місце, то, згідно з законодавством, належну оцінку їм дадуть відповідні органи.
Загалом, погоджуюсь із думкою Тетяни Дьяченко: до людей потрібно ставитись по-людськи. Цілком її підтримую, пригадуючи народне повір’я: від суми і від тюрми не зарікайся.
