Тренер став геть сивий

Біляве хлопча років десяти із тренувальним костюмом у сумці та гарною квіткою в горщику (як презент) прийшов записуватися до Вилківської спортшколи. Він відданими очима дивився на богиню у блакитному платті та згідливо кивав на кожне сказане нею слово:

– Запам’ятай: для спортсмена насамперед – режим, – напучувала Марія Федорівна Голубова, директорка ДЮСШ. – Ранками обов’язково треба їсти кашу. Причому, ти вже великий і будеш варити її сам (хлопчик слухняно кивнув). Обов’язково додавай свіжі фрукти або ягоди. Про інше тобі розкажуть твої тренери Олексій Калинович та Агрипина Овсіївна. А тепер давай мені течку зі своїми документами і біжи на причал.

Боже, яке щастя – зарахували! Хлопчик полетів на крилах захвату до гарного дворика спортшколи, що потопав у квітах та зелені. Скільки років, проходячи повз ДЮСШ, він із заздрістю дивився на старших хлопчиків, які були повноправними членами цієї великої родини. Які в них широкі плечі та м’язисті руки! Як спритно вони виконують вправи на поперечині та брусах! А як літають по воді на своїх байдарках! Він, звичайно ж, буде їсти вранці ненависну кашу і виконувати усі вказівки тренерів – лише б стати членом цієї команди! А, можливо, чемпіоном?..

Агрипина Овсіївна Го­рохова посадила новобранця на ослінчик, вручила майбутньому чемпіонові муляж весла – будемо вчитися працювати. Хлопчик пихтів і пітнів: виявляється, це не так просто…

Тим часом середня група веслярів виходила на воду. Тримати рівновагу на байдарці набагато складніше, ніж на велосипеді. Будь-який неправильний змах веслом – і суденце може перекинутися. Потрібні роки, щоб спортсмен відчув байдарку, щоб злився з нею. – Для цього, – говорить заслужений тренер України Олексій Калинович Голубов, – кожного разу на тренуванні, учень повинен долати по воді 12 – 17 кілометрів.

Фізичне навантаження у веслярів – неймовірне: під час марш-кидка спортсмен робить за хвилину 190 ударів веслом. Піт – градом. Не кожна дитина може витримати таку роботу.

Тому, щоб спортшкола була доступною практично для всіх дітей Вилкового, Марія Федорівна Голубова пішла нетрадиційним шляхом – відкрила кілька груп загальної фізпідготовки. А щоб надати цій роботі привабливої форми, молоді педагоги школи Наталя Маринова, Вероніка Крохинова, Вікторія Голубова почали розвивати художню гімнастику, бальні та східні танці. У цілому у Вилківській спортшколі займаються близько трьохсот дітей.

В Українській Венеції створено чудову базу для тренувань. Минулого року за програмою «Народний бюджет», ініційованою губернатором Е. Матвійчуком, тут було добудовано і здано в експлуатацію новий спортзал – з державного та обласного бюджетів було виділено у цілому 5 мільйонів гривень.

За півтора року, що минуло від дня відкриття, спорткомплекс не впізнати: «коробка» у 543 квадратних метри перетворилася на затишний будинок у квітучій оазі (що то жіночі руки!). М.Ф. Голубова з гордістю проходить територією школи. Ось спортсмен летить на байдарці. Ось – пара танцює. А ось – Герб України в орнаменті. І усе це – на клумбах із квітів. У спортшколі провели конкурс на найкращий ескіз. Частина проектів реалізована – усе літо цвітуть та дивують перехожих.

У ДЮСШ створено галерею портретів добрих друзів школи, які завжди допомагали та допомагають їй у міру своїх сил та можливостей. Серед них – депутати Верховної Ради Ук­раїни Ігор Рибаков і Сергій Гриневецький, екс-голова Кілійської райдержадміністрації Іван Поджаров, підприємці та представники інших професій із Вилкового, Кілії, Одеси – Ігор Коваль, Микола Сокольников, Михайло Амерін, Григорій Биков, Анатолій Маринов, Сергій Цуркаль, Олександр Калінін та багато інших. Один із численних друзів школи, лікар Андрій Ластовецький сказав: «Коли твоя дитина займається спортом, то ти теж стаєш спортсменом: усі розмови в сім’ї – лише про тренування, про поїздки на змагання. І коли сім’я живе інтересами дитини, з’являється результат».

Серед вихованців Вилків­ської ДЮСШ – чемпіон світу Михайло Лучник, призер світових та континентальних чемпіонатів Микола Кремер, призер першості Європи Олександр Голубов. За два десятиріччя історії Вилківської спортшколи тут виховали двох майстрів спорту міжнародного класу, 13 майстрів та понад сто кандидатів у майстри спорту. Вихованці Вилківської школи постійно виступають у складі збірної України. Їхньому першому наставникові Олексію Голубову присвоєно звання заслуженого тренера України.

Вилківська ДЮСШ незмінно посідає перші місця в обласному огляді-конкурсі на найкращу організацію роботи. Керівницю цього позашкільного закладу Марію Голубову відзначено Грамотою Верховної Ради України – за заслуги перед українським народом. Але головне для тренерів – не спортивні рекорди, а виховання в людині людини. Це і є девізом Вилківської спортшколи.

Однак є тут проблеми, про які Марія Федорівна мовчати не може. Незабаром після відкриття нового спорткомплексу виявилося, що будівельники не сумлінно поставилися до підряду – підлогу у спортзалі було викладено із сирого дерева. Не пройшло й півроку, як вона деформувалася, пішла хвилями.

Під час чергової зустрічі власкорів «Одеських вістей» з головою обласної ради Миколою Пундиком ми поінформували його про брак підрядника на Вилківському об’єкті. Реакція не забарилася: в останніх числах серпня бригада будівельників повернулася до ДЮСШ – усувати свої помилки.

Але залишається ще одна проблема – поточне фінансування школи. Про це зобов’язане дбати вже керівництво Кілійського району. За словами М.Ф. Голубової, для здійснення тренувального процесу, згідно із розрахунками, необхідно на бензин 20 тисяч гривень на рік, фактично ж виділяється 2,5 тисячі, увосьмеро менше.

– Тренер зобов’язаний постійно супроводжувати спортсменів на моторному човні – це вимога техніки безпеки. Але вона практично не виконується – у нас не вистачає бензину, – говорить Марія Федорівна. – Але ж глибина Білгородського каналу, де проходять тренування, до шести метрів…

– У спортшколі залишився всього один мотор, і той недавно поламався, а коштів на ремонт не виділяється, – додає Олексій Калинович.

…Іде чергове тренування. Лише учні-початківці, які плавають на плоскодонках біля самого причалу, постійно перебувають у полі зору дорослих, і на випадок чого вони можуть їм прийти на допомогу. Середня група, яка тренується на Білгородському каналі по всій його довжині, вже пропадає з поля зору тренера. І хоча на дітях рятувальні жилети, ризик залишається.

Ще страшніша ситуація, коли йде на двокілометровий марш-кидок старша група. Наставники на березі можуть лише молитися – щоб повернулися усі… Заслужений тренер України став зовсім сивим і нещодавно пережив інсульт.

Рубрика: 
Выпуск: 

Схожі статті