Кожної весни в Балтському районі прибирають, ремонтують, оновлюють меморіали, впорядковують 37 братських і 7 одиночних могил, де спочивають 1665 воїнів різних національностей, які полягли в боях при захисті та визволенні краю від німецько-фашистських загарбників. Свідченням людської вдячності та пам’яті є також 20 пам’ятників радянським воїнам-односельцям.

– Завдяки пошуковій роботі, що провадиться одеським військово-історичним центром «Пам’ять і слава», стали додатково відомі імена 539 воїнів. Їх викарбувано на меморіальних плитах поховань. Однак поки що залишаються невідомими ще 430 імен, – підкреслює директор Балтського районного історичного музею Петро Ткач.

Дорога пам’яті привела до Алеї Слави, яку відкрито минулоріч у селі Плоскому на спомин про 201 земляка. Серед них і молодший лейтенант, командир взводу 90-го стрілецького полку 95-ї стрілецької дивізії Никифір Кудрявцев, посмертно удостоєний звання Героя Радянського Союзу. Кладу квіти до підніжжя пам’ятника і згадую занесену до літопису краю історію про перший і останній бій героя. 

На початку липня 1941 року 95-та стрілецька дивізія стримувала наступ ворога в Молдові. При контратаці 8 липня 1941 року біля села Долна Никифір Кудрявцев із трьома бійцями свого взводу знищив близько сотні солдатів і офіцерів супротивника. Однак ворожа куля обірвала його життя. Цей бій був першим і останнім для Н. Кудрявцева. Після війни останки командира перепоховані на Алеї Слави в Одесі.

Вдячні земляки за фінансової підтримки голови селянсько-фермерського господарства Михайла Лазаренка увічнили пам’ять про свого односельця на плосківській землі, встановивши на Алеї Слави його погруддя.

На теренах району немає такого села, де б не було своїх героїв, немає такої родини, долю якої не зачепила б чорним крилом війна. 

Родом із села Коритного легендарний розвідник Василь Андрійович Шиманський, який у роки Великої Вітчизняної розсекретив ставку Гітлера під Вінницею, що носила назву «Вервольф».

25 жовтня 1941-го у листі до рідних він писав: «Відправляюсь у далеке відрядження...» У грудні того ж року під іменем Петра Прокоповича Лищенка з’явився у с. Кордилівка поблизу Вінниці. Влаштувавшись ковалем на цукровий завод, створив підпільну групу. Разом з бойовими побратимами Шиманський розсекретив не лише об’єкт «Вервольф», а й дислокацію штаб-квартири Герінга разом із розташованою поблизу великою фашистською авіабазою. На жаль, до Перемоги відважний розвідник не дожив. 

Пам’ять привела до села Чер­нечого. Звідси боронити рідну землю пішли 416 жителів, 171 відзначені бойовими нагородами, 210 чоловік загинули. В бою за визволення села загинули 29 солдатів та офіцерів Червоної Армії, їм встановлено пам’ятник неподалік від школи.

Жителю села Сергію Дем’я­новичу Леоницькому за мужність і відвагу, проявлені при форсуванні річки Одер, присвоєно звання Героя Радянського Союзу. На його честь минулого року в селі, біля дитячого майданчика, посаджено парк.

Поблизу сільської ради височить пам’ятник полеглим у роки Великої Вітчизняної війни. На час нашого відвідування села тут якраз виконувалися ремонтні роботи: відновлювалися сходинки, штукатурилися підмурок та стела. 

– Облаштування проводиться завдяки коштам підприємців Сергія Івановича Білого, який вніс 11 тисяч гривень, та Сергія Кириловича Білоуса, що виділив близько 100 тисяч гривень. Кошти використовуються не тільки на пам’ятники, а й на впорядкування села, – розповідає сільський голова Світлана Білоус.

З Чернечого до Балти шлях пролягає через Козацьке. При в’їзді до села звертаємо праворуч, до пам’ятника полеглим воїнам-односельцям, що стоїть на пагорбі неподалік від Козацької сільської ради та дитячого садка. За оздобленням пам’ятника і зустріли сільського голову Володимира Антоновича Тарнавського. Той розповів, що тут, під розлогими кронами дерев, знайшли свій спокій визволителі. У Козацькому дві братські могили: тут, у центрі села, і на сільському цвинтарі. В них спочивають 40 воїнів. Спочатку були відомі імена 27 героїв. Згодом пошуковці виявали ще 13. Всі імена викарбувано на меморіальних плитах: і тих, хто поліг смертю хоробрих в оборонних боях, і тих, хто брав участь у визволенні. Тут же поховано Героя Радянського Союзу Костянтина Антонова, який від смертельного поранення помер у госпіталі, що базувався в Козацькому. 

У 1989 році, на відзначення 45-ї річниці визволення України від німецько-фашистських загарбників, вдячні жителі села Козацького встановили на краю стогектарного поля меморіальний знак і назвали це поле ім’ям Героя Радянського Союзу Костянтина Антонова, – розповів Володимир Тарнавський.

Роки Великої Вітчиз­няної залишили свій трагічний слід і на землях Кармалю­ківської сільської ради. На фронтах боролися 302 жителі села Кармалюківки. З них 109 нагороджені орденами і медалями СРСР, 164 полягли смертю хоробрих. В Кармалюківці та Євтодії пам’ятники полеглим односельцям і радянським воїнам, які віддали життя за звільнення сіл від окупантів, старанно доглянуті вдячними нащадками. 

Так само в доброму стані пам’ятники та братські могили і в інших селах району. Адже з понад 60 об’єктів ми відвідали близько 40, і більшість мала доладний вигляд. Деякі якраз упорядковувалися.

Пам’ять про подвиг балтян у Великій Вітчизняній війні збережена у світлинах і документах, що зберігаються в районному історичному музеї та ввійшли до книги «Пам’ятати, щоб жити», яка побачила світ з ініціативи президії ради ветеранів та за сприяння Дмитра Вінярського, Миколи Вербецького, Василя Бабанського, Катерини Хлевнюк, Костянтина Пурчела.