Серед ночі свист на вулиці, що вже глибоко спала, пролунав такий, що й мертвого розбудить. Однозначно, так могла свистіти тільки Тетяна Дудкіна – Вознесенський сільський голова, яку при нагоді приязно ще кличуть «начальником землетрусу». Вона гриміла дрюком по воротах, бігаючи від дому до дому: «Люди, вставайте, пожежа!». Вибігли всі, хто міг, і, захопивши відра, мчали до «гарячої точки». Горіла кухня самотньої жінки-інваліда, споруджена впритул до будинку.
Від Вознесенки до Арциза, звідки мала приїхати за викликом пожежна машина, шлях недалекий – ледь більше 20 км. Але втрачати не можна було ні хвилини. Тетяна організувала на боротьбу з вогнем чи не все село. Воду тягали звідусіль. Підігнав повну цистерну заготовленої для обробітку своїх полів фермер Сергій Єлькін, за ним – Анатолій Поваляєв, теж сільгосптоваровиробник. Одне слово, до приїзду пожежників вогонь, не встигнувши перекинутися на житлову частину будинку, був погашений.
32 роки живе у Вознесенці Тетяна і – не в образу селу, де народилася, – вважає її найкращою. І тутешніх людей теж має за особливих, здатних чужий біль через себе пропустити. Вона це збагнула, коли, приїхавши на роботу ветеринарною фельдшеркою, невдовзі (так сталося) побувала на похороні односельця. Тоді її зворушила сердечна співчутливість людей. Вони несли в цей дім усе, чим були багаті, – курку, качку, олію, яйця, картоплю, вино… Жоден не прийшов голіруч. Ця чудова риса – співчутливість, небайдужість, виховані в людях протягом поколінь, не раз зіслужили добру службу в непрості періоди життя села. А вони були, є й зараз. Та й сама Тетяна, що віддала 14 років служінню Вознесенці спочатку головою сільської ради, тепер – сільським головою, у нинішнє скликання ввійшла зі щирим бажанням доробити те, що раніше не встигла.
Тетяна високо цінує у своїх односельцях і всіляко підтримує їхню ініціативність. Здавалося б, ну навіщо успішному фермерові Петрові Бірбенюку витрачати свої кревні, і чималі, гроші на заміну по суті згнилої вежі Рожновського на справну? А я додам, що значні кошти він вклав і в будівництво якісної асфальтованої дороги в одному з труднопрохідних у дощові дні провулків мікрорайону «Комсомолець» в Арцизі-2. І в ґрунтовний ремонт водопровідної мережі на ділянці прилеглої до нього вулиці. Для людей це було щедрим подарунком і радісною подією. Звичайно, справ у депутата районної ради, фермера, багато, але й бути осторонь від людських проблем – не в його правилах.
– Та у нас практично всі такі, – запевняє Тетяна, вдячно називаючи імена фермерів, вірних помічників сільської ради – Миколи Бевзи, Геннадія Позова.
Були часи, коли люди не мали води, тягали мішки з наповненими нею пляшками. А тепер водогінною мережею закільцьоване все село. Хоча ще недавно це здавалося неможливим, і питання про воду, як і про аптеку, порушувалося від одних громадських зборів до інших. Але тепер і те, й інше є, а в переліку розв’язаних передвиборних завдань Дудкіної двома стало менше.
У Вознесенці я не була давно. Багато що приємно здивувало. Коли це було, щоб біля будинку сільради в доглянутих палісадниках, що з’явилися, цвіли троянди? А їх тут понад 60 кустів! Але особливо потішив розбитий поруч сквер – на місці, де багато років муляв очі будівельний мотлох після розібраного будинку. Його вивіз Микола Бевза. На заклик Дудкіної прийти на суботник відгукнулися дружно. Посадили тут близько 170 саджанців (Тетяна дякує керівникові Саратського лісгоспу Леонтієві Юреску) – каштан, декоративну шовковицю, якусь особливу вербу, черемшину, горобину. І всі до єдиного прийнялися! Зараз це місце особливо популярне у дітвори. Адже вперше за всю історію Вознесенки з’явився ігровий майданчик, встановлений коштом сільського бюджету, – давня мрія Тетяни не тільки як сільського голови, але й як молодої бабусі.
Про дітей Тетяна говорить багато. Про ту ж школу, розраховану на 450 учнів, але в якій – нині НВК – займаються лише 98. І понад 30 малят там же – в дитячому садку. Причому всі – і трьохрічні, які щойно навчилися говорити, і п’ятирічні, що стоять на порозі виходу до шкільного життя, – вихованці єдиної, змішаної групи, у якій чисельність малят перевищена вдвічі. А скільки ще дітей сидять вдома через відсутність місць в установі? А був же колись у Вознесенці добротний, просторий дитячий садок. Але щось там сталося з димоходом, і садок зрештою закрили, перемістивши його до нинішнього, дуже тісного приміщення, яке стримує всі можливості сучасного навчально-виховного процесу. А на розширення бракує коштів. Колишній же будинок продали під розбирання, щоб не розтягали нишком по камінчику. Але у вознесенців за нього душа досі болить…
Тож нерозв’язаних проблем іще досить. Багатьох із них за реальної наявності коштів давно б позбулися за умови проплат казначейством. Вкрай незручно почувається Тетяна в ситуації, коли за монтаж частини вуличного освітлення розплатитися з виконавцем не може і з тієї же причини – продовжити роботи. Це ще добре, що їй довіряють. Коли у фойє клубу (колись будинок зерноскладу) завалилася стеля, у борг видали всі необхідні будматеріали, виділили робітників. Справу владнали. Але як довго можна ще протриматися на слові честі?
– Немає грошей – немає діла, – впевнена Тетяна. – А навіщо тоді ми тут потрібні?
Але це, мабуть, єдиний «мінорчик» у настрої сільського голови. Хоча її зрозуміти можна. У клубі бракує стільців, немає апаратури – треба б придбати. А скільки ще таких завислих «треба»? У центрі села від провулка до провулка 38 будинків, 18 з них зруйновані. Вид, звичайно, псують, але на зачищення коштів немає, та й багато які – об’єкти приватної власності. Деякий час особливо активно продавалися під розбирання. Зараз Тетяна цей процес призупинила. Пояснює:
– За таких ритмів охочому осісти у Вознесенці й купити будинок нічого буде запропонувати.
А такі є. Вознесенка недалеко від Арциза. Землі досить. Люди роботящі. Тетяна рада, що при розпаюванні СВК «Нива» вся його техніка залишилася у людей. Сьогодні в їхніх домашніх машинно-тракторних парках 37 тракторів. А багато хто, ставши твердо на ноги, закупив уже й нові. Чи не в кожному дворі – мотоблок. Налічили понад 80 легкових автомобілів. І на госпдворах багато овець і свиней, не кажучи вже про птицю. Не випадково вознесенців на міському ринку, особливо в його молочному корпусі, завжди багато. Продають бринзу, сметану, сир, молоко, яйця, птицю. В селі тільки ледар не знайде змоги заробити живу копійку.
– А ось і наш найактивніший громадський працівник, – посміхнулася Тетяна чоловікові, що ввійшов до кабінету.
Це почесний житель Вознесенки, голова ради ветеранів війни та праці, керівник групи «Пошук», член адмінкомісії при виконкомі сільради, сількор із 50-річним стажем Василь Йосипович Баранов.
Тетяна попросила неодмінно написати про бібліотекарку Людмилу Портянко та завідувачку клубу Ірину Уткіну.
…Поверталася до Арциза в автобусі, що підійшов до зручної, нещодавно побудованої зупинки хвилина в хвилину, і дивувалася: «Треба ж, і автобуси вже регулярно до Вознесенки ходять. А скільки роками було скарг. Ну й молодець Тетяна!..»
