У 1990 році форвард збірної Англії Гарі Лінекер зопалу промовив згодом крилату фразу про те, що у футбол грають 22 чоловіка, а перемагають завжди німці. Історія великих футбольних форумів потім спростувала твердження британця. Зате баскетбольний світ переконався в її правдивості сповна. Зрозуміло, із заміною німців на американців.

Будь-який великий турнір з баскетболу, в якому бере участь збірна США, фактично зводиться лише до однієї єдиної інтриги – хто програє цій команді у фінальному матчі. Не боротися за золото «зірчано-смугасті» можуть лише з власної ініціативи та нехлюйства. У попередньому репортажі, присвяченому виступу нашої збірної на мундіалі, ми мимобіжно про це говорили. Тоді Україна, можна сказати, повпиралася в боротьбі із дрим-тім. І навіть показала другий на турнірі результат за пропущеними від американців очками – 95 (кращого показника домоглася тільки Мексика, яку США, очевидно, по-сусідськи пожаліли, забивши лише 86 пунктів). Тепер, пост-фактум, можна стверджувати, що жаліли американці всіх. І в жодному з матчів від цієї збірної не треба було викластися на всі сто відсотків. Втім, тут є провина й суперників. Але про це докладніше пройдемося в традиційному режимі номінацій.

Розчарування турніру

Збірна Іспанії – господарка мундіалю – зібрала на цей чемпіонат найсильніший склад. Шість гравців із НБА (причім практично кожен із них – якщо не явний лідер, то основний гравець свого клубу) і ще шестеро, що представляють грандів європейського баскетболу – «Реал» і «Барселону». Усі чинники свідчили про те, що саме Іспанія має позмагатися зі США у фіналі – це мала бути справжня битва. Організатори турніру навіть завбачливо розвели обидві збірні по різні боки турнірної сітки – так, щоб раніше фіналу іспанці й американці ніяк не перетнулися. Вони й не перетнулися. Господарі, очевидно, й самі були настільки впевнені, що місце у вирішальному матчі від них нікуди не дінеться, що вирішили у плей-оф особливо не напружуватися. Пройдена на одному подиху й без єдиної поразки непроста група із Францією, Сербією та Бразилією лише підігрівала зайву самовпевненість іспанців. Тому на чвертьфінал із Францією «Фурія роха» вийшла, як на тренування. На груповому етапі матч цих збірних завершився перемогою Іспанії з рахунком 88:64. Ну яка, справді, інтрига? Проте спорт – це не тільки майстерність окремих гравців, але й командна гра, характер і сила духу. Французи показали всі ці якості, а іспанці, уперше зіштовхнувшись із таким опором, просто впали в ступор. Як результат – цілковите фіаско одного з фаворитів турніру. Невдалий рік для Іспанії; ганьба на двох мундіалях поспіль мав би спонукати задуматися.

Відкриття турніру

Своєю чергою потрапляння до фіналу збірної Сербії можна вважати приємним сюрпризом. Звичайно, геть уже темною конячкою цю команду не можна було назвати. У її лавах є досвідчені та класні гравці: Теодосич, Богданович, Бєліца, Крстич, Радуліца (останній, до речі, ще не дуже давно виступав у чемпіонаті України). Але все-таки фінал став для сербів явним стрибком вище голови. Тим приємніший успіх цієї симпатичної команди, яка вкотре підтвердила найвищий рівень екс-югославської школи баскетболу. Так, сам вирішальний матч проти Штатів слов'янам в актив ніяк не запишеш. З іронії долі саме у фіналі американці ледве не вперше на турнірі не клеїли дурня в перших чвертях, а фактично зняли всі питання про переможця ще до великої перерви. Але серби на баскетболі розуміються добре, тому після повернення додому в Белграді збірну зустріли як героїв. Тисячі людей вийшли на вулиці, щоб подякувати команді за гру та результат. Можна лише порадіти за цих хлопців та їхнього тренера – знаменитого в минулому баскетболіста Сашу Джорджевича, який, будучи молодим фахівцем, уже на другий рік роботи зі збірною домігся такого неймовірного успіху.

Характер турніру

У цій номінації також є очевидний переможець – це збірна Франції. Можна не сумніватися, що якби «Сині» приїхали на Мундіаль в оптимальному складі, то вони могли б поборотися навіть зі Штатами. Однак чинні чемпіони Європи не долічилися найкращого гравця минулого «Євробаскету» і явного лідера своєї команди, чемпіона НБА Тоні Паркера, його основного змінника в збірній Нандо де Коло, центрових Жоакима Ноа і Алексиса Аджинса. Саме тому французів багато хто навіть не розглядав як претендентів на медалі. Але блискуча командна гра та впевнене керування командою досвідченого тренера Венсана Колле дозволили французам вибити Іспанію, мало не врятувати вельми тяжкий півфінальний матч із Сербією і, – фінальний акорд, – забрати бронзу у потужних литовців.

Дрим-тім турніру

Було б несправедливо все-таки не сказати ні слова про збірну США. Перемога цієї команди була цілком передбачувана, тому не викликала у світі особливого ажіотажу. Навіть у самих Штатах про неї навряд чи будуть сурмити на весь голос. Там взагалі турніри на кшталт мундіалю сприймаються як другорядні. Але для європейських і світових збірних це унікальна можливість порівняти свої можливості з можливостями баскетбольних небожителів. На жаль, поки що порівняння явно не на користь «решти світу». Якщо, наприклад, у разі з Іспанією ми можемо впевнено говорити, що ця збірна приїхала на ЧС основним складом, а от Франція, – скажімо, напіврезервним, то характеризувати склад збірної США не видається за можливе. Номінально це був, мабуть, третій чи четвертий склад. Практично без зірок першої величини зразка Джеймса, Ентоні або Ховарда. Але втім із такими гравцями, як Харден, Каррі та Ірвінг. Останній, до речі, видав дуже рівний та якісний результат у всіх матчах, справедливо ставши найкращим гравцем турніру. Можна лише позаздрити наставникові американців Майкові Кржижевскі – бо має найлегшу роботу у світі. Мабуть, ніхто б не здивувався, якби гравців для своєї збірної він вибирав у рулетку. Якість гри від цього точно не постраждала б. Наприклад, центровий Андре Драммонд, що набирає в НБА замалим не 14 очок у середньому за матч, виявився в цій збірній США практично незатребуваним, проводячи на паркеті менше 6 хвилин за гру й набираючи лише по 3 пункти. Як було сказано вище, на сто відсотків американці не виклалися на турнірі жодного разу. І лише у фіналі вирішили зіграти з повною віддачею вже з перших хвилин. Може, настав час виносити цю команду за дужки великих баскетбольних першостей?

На завершення варто відзначити, що після випадання нашої збірної чемпіонат не залишився без участі України. Так, один із найкращих вітчизняних рефері Борис Рижик удостоївся честі обслуговувати фінальний матч мундіалю. Для нашого суддівського цеху це безумовний успіх. Загалом же чемпіонат світу, безумовно, вийшов яскравим, пам'ятним і цікавим, хоча й частково передбачуваним. Тепер же гравців чекає невеликий відпочинок, а потім – посилена підготовка до клубного сезону, який уже не за горами.