А чи не пробігтися мені спортивними об'єктами Ізмаїла? Адже інформація – мати інтуїції.

Директор Спортивно-оздоровчого центру міськвідділу освіти Валентин Поляков зайнятий приємною роботою: трьох наших дівчаток-баскетболісток запрошено грати за збірну області, і шеф оформляє на них необхідні документи. Давайте й ми розділимо із заслуженим тренером України гордість за його вихованок Аню Мартиненко, Оксану Тодорову і Яну Самур!

І одразу, порадівши за дівчат, Валентин Васильович зачіпає прозу шкільного життя – фінансові труднощі. Сьогодні, наприклад, я довідався від нього, що один грубний колосник коштує 35 гривень, потрібно їх вісім на кожну піч (у школі два котли і дві печі). Опалення тенісних кортів коштувало вісім тисяч гривень на місяць, а тепер – усі дванадцять. При цьому вартість тонни вугілля перевалила за 2,5 тисячі гривень. Тепер засмучуємося вже разом з директором: грошей-то немає…

У залі проходять ігри першого туру першої ліги клубного чемпіонату України з настільного тенісу серед жінок. Приємно, що в нас, в Ізмаїлі. Прикро, щоправда, що лише троє міст – Київ, Херсон і Суми – змогли надіслати до нас спортсменок. В інших немає грошей навіть на дорогу. Знову засмучуємося… Не тішить і те, що донька нашого тренера з настільного тенісу Юлія Фарладанського Аня, мешкаючи в Одесі, грає за австрійський клуб.

Засмучує затишна тренажерна зала спорткомплексу «Портовик», що стоїть пусткою. Хоча ціни цілком прийнятні – 14 гривень за заняття. Це ж ціна пачки не найдорожчих сигарет! Оплатиш десять занять – два безкоштовно. Однак паломництва не спостерігається.

Проходжу повз рідну першу школу ім. О.В. Суворова. Не стерпів, зазирнув до двору, на спортмайданчик. Волейбольній сітці років приблизно – як мені. Не «молодший» пісок у ямі для стрибків і покриття на малому футбольному полі. А наші кандидати в депутати ламають собі голову над тим, як відзначитися добрими справами. Гуляйте частіше містом, панове!