Його – це Василя Івановича Бондаренка, який став символом ізмаїльського боксу 70 – 80-х років (і навіть не ізмаїльського, а, точніше, усього Придунав’я). Ми – це ветерани спорту, численні учні та уболівальники тих часів.
От як буває: заїде до міста звичайний хлопчик, і через декілька місяців його вже всі вважають своїм, корінним жителем. Сьогодні таку якість називають високою комунікабельністю. Старе фото кінця 60-х – зовсім не постановне. Саме таким – веселим, діловим, завжди на позитиві, серед народу – залишається в нашій пам’яті тренер Бондаренко. Що стосується стилю роботи, то найменше він любив паперову тяганину, протоколювання, уповав на людський чинник, професійну підготовку свою і колег.
Не пам’ятаю вже, чи була за тих часів міська федерація боксу. Можливо, й була, але реальну, повсякденну тренувальну роботу вели Бондаренко і його помічники – такі як Довженко, Білоусов та інші практики. Змагання (внутрішньоміські) провадилися кожні два-три місяці.
Як вів Василь селекційний відбір юних боксерів, можу лише здогадуватися. Ось вам яскравий приклад організаторського таланту. Василь Іванович умудрявся бути в близьких взаєминах і з керівниками міста, пароплавства, і зі стражами порядку, і з місцевими хуліганами. Бондаренко – не лише тренер Геннадія Румянцева, який став знаменитим майстром спорту міжнародного класу, він брав участь у становленні не одного покоління майстрів боксу. А вже скільком прищепив зацікавлення до спорту – не злічити.
Ось тому мене так потішила ідея популяризатора спорту в нашому регіоні Олега Шиляєва організувати та провести в Ізмаїлі навесні 2015 року боксерський турнір пам’яті Василя Бондаренка, зробити його традиційним. Сподіваюся і вірю, це добре починання підтримають учні та друзі Тренера, що живуть не лише в Ізмаїлі, але й в Одесі, інших містах країни. Адже сам Бондаренко стояв біля джерел міжнародного Суворовського боксерського турніру в Ізмаїлі, у якому й зараз охоче беруть участь одесити, представники сусідньої Молдови.
