Замолоду мені пощастило на цілий рік потрапити в руки самарського (тоді куйбишевського) тренера, призера першості СРСР з акробатики Віктора Михайловича Плужнова. Пам’ятаю, як той привчав нас – тих, що тренувалися під його керівництвом, вести вдома такий собі щоденничок самоконтролю – стежити за змінами ваги, пульсу у спокої й після навантаження, загальним самопочуттям, відчуттями при тому чи іншому режимі харчування. Періодично ці щоденнички ми тренерові пред’являли. Віктор Михайлович аналізував записи, робив свої висновки, привчав нас, пацанів, до самоаналізу, учив відслідковувати динаміку результатів із загальнофізичної підготовки. Тоді, замолоду, то була динаміка зростання, позитивна динаміка – інакше й бути не могло…

Роки, як відомо, своє беруть. Ветеранові безглуздо прагнути до встановлення особистого рекорду. Завдання у моїх однолітків інше: якщо не залишитися на торішньому рівні, то вповільнити процес сповзання з персонального олімпу. Я б назвав це плавним старінням. І тут звичка, прищеплена тренером мені й моїм друзям, звичка до самоконтролю, самотестування, дуже згодилася.

Приємно знаходити навіть винятки серед людей похилого віку. Так, наприклад, на останньому ізмаїльському марафонському пробігу «Золота осінь» лікар Ігор Іванов (67 років) поліпшив свій результат на п’ятикілометровій дистанції аж на 20 секунд (!) порівняно з минулим роком. Був свіжий на фініші. Ось що значить правильно дозувати навантаження згідно зі своїм віком! Недаремно Ігор Іванович – медик. Додам: Іванов виконує регулярні пробіжки, поєднуючи їх із цілорічним плаванням у Дунаї.

У плані самоконтролю, розумної самооцінки ветеранів цікавим є приклад Олексія Желондока (84 роки). Легкоатлетом-професіоналом його не назвеш, але стабільність, стабільність яка! У такому поважному віці пробігти двокілометрову дистанцію, а вже через 5-10 хвилин після фінішу спокійно й докладно розмовляти з журналістом!.. А що тут дивуватися: адже на стадіоні Желондок буває практично щодня.

А тепер, відштовхнувшись від ідеї спортивного щоденника, самоконтролю, від того, що так наполегливо нам, нетерплячим юнакам, нав’язував Плужнов, постараюся переконати своїх ровесників, далеких від спорту, у необхідності себе періодично тестувати. Для того, щоб вибрати не тільки оптимальні фізичні, але й посильні професійні навантаження. Тестуватися – так! Зловживати навантаженнями – у жодному разі. Ось моя порада ветеранам. 

Щодо навантажень, то прийміть їх у широкому розумінні – як фізичні, так і розумові, емоційні. Тому-бо мої гантелі стали небагато легшими, ніж десять років тому, а репортажі – трішки коротшими, компактнішими. Доводиться розраховувати сили на дистанції…