Винесені в заголовок слова мимоволі спливають в пам’яті, коли мова заходить про багаторічну територіальну суперечку Саратського і Тарутинського районів. Саратський називає себе стороною, що зазнала утиску, наполягає на перегляді кордонів і поверненні частини земель. Тарутинський не визнає цих претензій. Розпорядженням голови Одеської облради Михайла Шмушковича було створено робочу групу для вивчення цього питання. Втім, перше ж її засідання виявилося й останнім. Чому?
З чого починалося
1946 рік. Згідно з постановою Ради Народних Комісарів УРСР і рішенням Ізмаїльського облвиконкому понад 23 тисячі гектарів землі (на території Бородінського, Тарутинського і Саратського районів Ізмаїльської області) виділяються під навчальний артилерійський полігон.
1965 рік. У результаті реформування визначено нові кордони між Саратським і Тарутинським районами Одеської області.
1992 рік. По всій Україні ведуться розробки проектів утворення територій і встановлення кордонів сільських і селищних рад. Укотре уточнюються такі кордони і в нашій області.
2005 рік. У зв’язку з ліквідацією військової частини А-1366, що ташувалася на території Тарутинського району, місцева райдержадміністрація переводить територію полігону в землі запасу (для подальшого господарського використання).
На сьогодні рішенням суду право на використання Тарутинського полігону припинено. Землі повернуто Міністерству оборони України, й вони можуть бути використані лише за цільовим призначенням.
Що маємо сьогодні
Здавалося б, який сенс у даній ситуації представникам Саратського району наполягати на поверненні частини земель, які знову є підвідомчі Міністерству оборони? Але застарілий конфлікт схожий на камінь, спущений з гори, який котиться за інерцією. Нарада робочої групи в цьому сенсі виявилося дуже показовою. Піднімалися архівні довідки та схеми, вирували емоції. Крім представників облради і районів-сперечальників, на нараді були присутні працівники обласного Держкомзему і Одеського інституту землевпорядження. Вів засідання заступник голови обласної ради Петро Хлицов.
Голова Тарутинської райради Олександр Тасмасис дотримувався позиції: «Будемо все вирішувати винятково у правовому полі». І з правовими аргументами в нього все було гаразд. Як підтвердили працівники інституту землевпорядження (продемонструвавши схеми й акти з мокрими печатками та підписами), 1992 року кордони було встановлено з повної згоди представників обох сторін. Не заперечували ані керівники сільських громад, ані депутати Саратської райради, що підтримали рішення на своїй сесії. Звичайно, як сказав один з учасників зустрічі, «тоді земля нічого не коштувала». Пізніше громади «ошуканих» сільрад почали обурюватися й вимагати перегляду питання.
Голова Саратської райради Віктор Чемерис намагався дотримати формальностей. Посилався на різні документи: від рішення Ради Народних Комісарів 1946 року до Генплану 1987-го. Але на жаль, у будь-якому суді документація його опонентів буде «свіжішою» і обґрунтованішою.
Теоретично проблема перегляду кордонів може бути вирішена таким чином: Сарата і Тарутине домовляються «полюбовно», потім питання затверджується на сесії обласної ради, а вже потім виноситься на розгляд до Верховної Ради України. Але тарутинці не надто бажають починати переговори. Схоже, для Віктора Чемериса ця проблема стала вже питанням його авторитету в районі. Віктор Степанович дуже емоційно говорив про «утиски стосовно сільських громад», про рішення, яке є «законне, але несправедливе».
З’ясувалося, що Саратський район навіть пішов на спробу своєрідного шантажу – відмовився проводити нормативно-грошову оцінку земель за межами населених пунктів, «поки не буде вирішено питання із землями полігону». Про це зі здивуванням і обуренням розповів присутній на зустрічі Євген Бердников, заступник начальника Держкомзему в Одеській області.
– Це єдиний такий район в області, – сказав Євген Сергійович. – Фактично це відмова від формування власної податкової бази та поповнення місцевих бюджетів. Люди просто добровільно втрачають гроші!
Що ж, і тут емоції взяли гору над прагматизмом.
Домовитися чи судитися
Стурбований цією ситуацією, заступник голови облради Петро Хлицов просив направити відповідні листи до Одеської облдержадміністрації та Саратської райдержадміністрації (як структур, що займаються формуванням бюджету). Крім цього, Петро Володимирович (за підтримки більшості робочої групи) запропонував більше не розглядати дане спірне питання. В наявних умовах вирішувати такий конфлікт – не в повноваженнях обласної ради. У Саратського району є кілька варіантів подальших дій: досягнення компромісу із сусідами-тарутинцями або судовий позов. У майбутньому, при проведенні адмінтерреформи, також може бути спроба повернути землі. Щоправда, мова буде йти вже про уточнення кордонів не Саратського району, а окремих сільрад. Що стосується претензій за окремими населеними пунктами (село Пасічне), їх слід вирішувати, звертаючись до власника земель – Міністерства оборони.
