Кабінет Міністрів України ліквідував Державну виконавчу службу (ДВС) своєю постановою №17 від 21 січня 2015 року.
Основна причина такого рішення – величезна кількість скарг на роботу цієї служби, що надходили на адресу уряду. Люди ремствували на тяганину, зволікання термінів виконання, елементарну бездіяльність виконавців.
Після ліквідації ДВС Міністерству юстиції тимчасово передано її функції, для того, щоб уже до кінця поточного року передати їх приватним структурам. Офіційна причина перетворень, за словами міністра юстиції Павла Петренка, – відзначена в роботі ДВС корупція, яку й покликана подолати розпочата реформа. Щоправда, на даний момент експерти вбачають у змінах лише посилення функцій Мінюсту.
Допомагати із впровадженням реформи в Україну запрошено Хатію Шелію, яка з 2010 по 2014 роки очолювала в Грузії юридичний департамент Національного бюро виконання (аналог вітчизняної ДВС).
Інформація про ліквідацію державної виконавчої служби й наміри влади створити інститут приватних виконавців особливого резонансу в суспільстві не викликала. Людям зараз нібито не до цього. До того ж, імовірно, більшість громадян сподівається уникнути у своєму житті спілкування із представниками настільки специфічної професії. А даремно. У нинішній економічній ситуації з банківськими та кредитними проблемами, що виникають, стрімким зубожінням населення на тлі надзвичайного зростання цін, зокрема й на комунальні послуги, малоприємне знайомство з виконавцем може стати реальністю для багатьох пересічних громадян.
– Після вироку суду й задоволення цивільного позову, пов'язаного із ДТП, де я опинилася потерпілою, майже рік довелося звертатися до Державної виконавчої служби, – говорить 50-річна одеситка Лариса Н. – Стягнути матеріальний збиток із водія, який збив мене на переході і якого засуджено умовно, попри рішення суду, виявилося практично неможливо. Чоловік, що скоїв наїзд, після чого я на декілька місяців була прикута до лікарняного ліжка, хитрував, вивертався у процесі слідства, суду, а потім і під час виконавчих дій. Тільки минулої осені я почала одержувати невеликі суми – по 10 відсотків, які утримують із його пенсії (у процесі досудового розгляду він оформив собі інвалідність). У зв'язку з обвалом гривні ці суми взагалі сміховинні і, звичайно ж, не компенсують тих витрат, яких я зазнала у процесі лікування. Але це бодай щось. Майже рік я не могла домогтися взагалі нічого. У виконавця, у провадженні якого, крім мого, були сотні інших рішень, на те, щоб зайнятися моєю справою, бракувало часу. Після звертання до начальника відділу виконавчої служби ситуація зрушила з мертвої точки. І хоча я не задоволена роботою служби, проте розумію, що в тих умовах, у яких вона працювала, швидко та якісно виконувати абсолютно всі рішення й вироки було неможливо. Що стосується рішення влади про її ліквідацію: створення структури приватних виконавців, на мій погляд, ні до чого доброго не призведе. Послугами «приватників» скоріш за все, зможуть скористатися винятково заможні та багаті громадяни. Як я розумію, безкоштовно виконувати якісь дії, на шкоду своїм матеріальним інтересам, приватник не буде. Та й взагалі, навряд чи приватний виконавець захоче займатися справами, які йому будуть невигідні з фінансової точки зору. І тоді губиться весь сенс цивільного судового процесу для більшості жителів нашої країни. Тобто суди й виконавча служба стануть доступні винятково багатим людям, – не без підстави вважає одеситка.
Що ж таке інституція приватних виконавців?
Відповідно до правил приватної системи примусового виконання, судовий виконавець є вільним професіоналом. Він самостійно організовує свою діяльність і несе повну майнову відповідальність за результати своєї роботи. Приватний судовий виконавець одержує повноваження від держави в особі органів юстиції й діє від імені держави. Зарахування на дану посаду регулюється законом і здійснюється, як правило, на конкурсній основі. Держава регулює компетенцію приватного судового виконавця, процедури діяльності, розмір тарифів та інших виплат, що стягуються як винагорода за його роботу. Держава контролює й роботу приватного судового пристава, здійснює перевірки професійної діяльності, а також видає й відкликає ліцензії на право діяльності.
У таких країнах, як Франція, Нідерланди, Люксембург, Італія судові виконавці є приватними особами, що працюють за ліцензією. Керування судовими виконавцями здійснюють регіональні й національні палати як органи самоврядування.
Французька система виконання
Ця система виконання рішень судових та інших державних органів цивільної юрисдикції склалася ще в XIX столітті й істотно відрізняється від інших. Протягом двох століть правила незначно змінювалися й адаптувалися до вимог соціально-економічної та політичної ситуації. Саме стабільний, консервативний і водночас гнучкий характер норм виконавчого провадження, адаптація до соціально-економічних умов життя французького суспільства показують життєздатність і ефективність правових норм, інституцій та всієї галузі виконавчого права.
Ще кілька років тому представники деяких європейських країн (Італії, Бельгії) говорили про те, що метою їхнього національного законодавства було впровадження саме французької моделі.
У Франції виконавче провадження реалізується не тільки судовими виконавцями, але й генеральними прокурорами, прокурорами, командирами й офіцерами поліції. Водночас характерними у правовому статусі судових виконавців є елементи незалежної практикуючої особи та державного службовця. До кандидатів у виконавці висувають строгі вимоги: наявність юридичної освіти, успішне проходження дворічного стажування в конторі судового виконавця, складання державного кваліфікаційного іспиту. Стажування включає практичну професійну роботу і вивчення теоретичних дисциплін. Звання примусового виконавця присвоюється наказом міністра юстиції Франції, яке видається після одержання висновку прокуратури конкретного територіального округу й Палати примусових виконавців департаменту.
Як посадовець примусовий виконавець вручає повістки, виконує судові рішення від імені держави, вдаючись одночасно до державного примусу. Примусовий виконавець також має право складати проекти документів, протоколи, що мають значення доказів, надавати юридичні консультації та здійснювати інші правові дії. Акти й діяльність судового виконавця мають публічно-правовий характер, тому на нього покладається обов'язок надавати послуги стільки разів, скільки це буде потрібно. Примусовий виконавець не має права вибирати собі клієнтів, оскільки він не належить до приватних юристів.
Згідно з чинними нормами, приватний виконавець не виконує рішення на користь держави та взагалі актів, які ухвалюють адміністративні суди. Для цього існує особлива система судових виконавців державної скарбниці, які є державними службовцями.
У межах загальних судів особливо виділеним є суддя з виконання, який має право одноосібно вирішувати суперечки, що виникають у результаті вираження незгоди або створення перешкод для виконання судового рішення, розглядати клопотання про відстрочку виконання й вирішувати інші питання. Водночас суддя з виконання не може втручатися у виконавчі дії.
Як показує закордонний, зокрема французький, досвід, створення інституції приватних виконавців – справа не проста й не скора. На даний момент, незважаючи на ліквідацію в Україні державної служби, продовжує діяти Закон «Про виконавче провадження», який не був скасований. У статті 2 цього закону є зазначені особи, які можуть здійснювати примусові виконавчі дії – це винятково державні виконавці. Тобто потрібно приводити у відповідність усю законодавчу базу, на основі якої зможуть працювати «приватники».
З урахуванням нинішньої соціально-політичної, правової, економічної ситуації в країні, а також національного менталітету та морального рівня суспільства, якось мимоволі виникають побоювання, що приватні виконавці в українському варіанті будуть більше нагадувати рекетирів із 90-х або колекторів із 2000-х років, ніж своїх колег із такої зразкової для нас Європи.
