Керівник фермерського господарства Тимур Іванович Поляков був у доброму гуморі. По дорозі до села Великокомарівка, де він живе і трудиться, щоразу звертав нашу увагу на вигляд доглянутих, зелених, мов килими, полів. А біля ділянки з ріпаком вийшов з автомобіля, аби помилуватися результатами своєї праці. Наша розмова була наповнена нотками радості – так почувається хлібороб, який з любов’ю засіяв своє поле і сподівається на гарний врожай.
– Як посієш, так і пожнеш, – говорить Т. Поляков. – Недаремно ще в давнину наші предки склали таку приказку. Очолюване мною господарство обробляє трохи більше 500 гектарів. Але наука і передові технології у нас – передусім. Кожного року проводимо власні експерименти, аби побачити, як поводить себе та чи інша культура в певних умовах. За результатами досліджень плануємо господарювання на наступний рік.
Цьогорічну сівбу у фермерському господарстві «Поляков» розпочали з гороху. І хоча багато які хлібороби скорочують площі під цією культурою через посушливі весни, Тимур Іванович вважає, що для дотримання сівозміни та покращення якості грунту горох годиться якнайкраще. Цього разу й погодні умови порадували – навесні було дуже багато опадів, що сприяло розвиткові озимини та вдалій сівбі ярини. Але водночас через надлишок вологи розвелося багато дротяника, який поїв сходи соняшнику і частково – кукурудзи. Цей хробак завдав шкоди всім аграріям.
Нині в господарстві на повен хід готуються до жнив. Механізатори лагодять техніку, будується нове зерносховище, вже замовили декілька найманих комбайнових екіпажів, аби максимально швидко зібрати вирощене.
– Власна техніка у нас є, але, враховуючи те, що повна стиглість пшениці триває тиждень, за цей час треба впоратися зі жнивами, – розмірковує керівник ФГ «Поляков». – Кожен досвідчений хлібороб знає: один день зволікання зі збиранням збіжжя – мінус центнер з гектара. І що більше часу гається, то більше втрат. А якщо здійметься вітер чи дощ? Якість зерна вже буде не та. Тому кожного року заручаємося допомогою зі сторони, аби жнива пройшли вчасно і без втрат.
Пальним фермер запасся ще з осені, бо зазвичай на період збирання врожаю ціни починають підвищуватися.
– Цікаво виходить: в усьому світі барель нафти дешевшає, а в Україні – стоїть на місці. Щойно барель подорожчав – у нас одразу ж змінюють цінники на пальне у бік збільшення, – з прикрим почуттям говорить Тимур Іванович. – Якось нечесно виходить. Не знаю чому, але, на мою думку, дурять нашого брата… Зокрема через те, що держава не має монополії на нафтопродукти. Все в руках приватних структур! А ті, передчуваючи шалений прибуток, готові й батька рідного продати.
Та попри різні труднощі аграрії добросовісно і з повною віддачею роблять свою справу – вирощують хліб, забезпечують кормами худобу, наповнюють місцеві бюджети та створюють робочі місця для односельців. Іноді їх охоплює обурення від тотальної несправедливості, але варто виїхати в поле, подихати цим неймовірним повітрям – і десь знову беруться сили для подолання негараздів!
Чималий заряд бадьорості Тимур Поляков отримує і від свого невеличкого колективу. Про кожного трудівника може розповідати довго, причому лише хороше. Коли заїхали на територію бригади, Тимур Іванович відрекомендував нам молодого механізатора Бориса Миколайовича Новіцького. У господарстві чоловік працює вже сім років. Сівбу, обприскування культур та інші агротехнічні заходи проводить на найвищому рівні. Незважаючи на досить спекотний день,
Б. Новіцький разом зі своїми колегами порався біля техніки. Небагатослівний і скромний, він не звик до уваги преси. Тому й неохоче розповідав про себе. «Перевів стрілки» на дружний, працездатний колектив і доброго, людяного керівника, з яким, як то кажуть, можна і в розвідку піти.
