Дорога рейсовим автобусом з Одеси до Вилкового забирає ледь більше чотирьох годин. І якщо до Татарбунарів по Ренійській трасі можна пересуватися відносно нормально, то далі (через Приморське) вона направду перетворилася на «напрям».

– Хури з піском убили дорогу, – діляться враженнями пасажири автобуса. – Ще рік тому її підлатали, але з відкриттям піщаних кар’єрів вантажівки розбили остаточно…

Нарешті «слалом» скінчився – і ми у Вилковому. Вперше я тут побував 36 років тому. І тепер щороку намагаюся потрапити на оселедцеву путину. Та й служба до цього зобов’язує. Не будемо робити порівняння із соціалістичним минулим. Як не крути – воно не на користь сьогодення. Взяти бодай консервний завод, що випускав тоді делікатес – пресерви з дунайського оселедця. Підприємство давно закрите й заросло бур’яном, але риба у Дунаї не перевелась. 

Весна й початок літа у вилківчан рік годують. Адже за останні роки в місті до мінімуму скоротилася кількість робочих місць, і єдиним засобом заробітку для багатьох місцевих жителів є оселедцева путина, а потім – вирощування полуниці, овочів та фруктів.

– Цього року на промисел вийшли 500 човнів, що представляють 16 підприємств, – говорить провідний іхтіолог Вилківського тервідділу Західно-Чорноморської рибоохорони Ігор Рильський. – На жаль, погода часто не сприяла риболовлі. Прохолодне повітря, вітри, холодна вода позначалися на уловах. 

Разом з Ігорем на катері з Вилкового спускаємося по Дунаю. То там, то тут на воді бачимо рибальські човни. Їх будують тільки у Вилковому. Не одне покоління рибалок переконалося в тому, що такі форми й обводи найліпше пристосовані для Дунаю та прибережної частини Чорного моря. Круглогруді човни з високими бортами й округлим днищем віддано служать промисловикам.

Підходимо до одного з них. Рибалки щойно вийняли сіть. Перевіряємо документи й улов. У багатометровій сіті срібляться кілька рибин. 

– За одну тоню піднімає три-п’ять оселедців, – розповідає ланковий. – Сьогодні вже риби не буде, тож не варто марно палити бензин, підемо додому.

Рибалкам видніше. За всіма дідівськими прикметами вони краще знають, коли піде оселедець. Тим більше, що з боку Румунії заходить темна грозова хмара. По ходу перевіряємо ще кілька човнів. Документи в усіх у порядку, а риби в більшості й із ящик не набереться… 

Повертаємося й ми. Дорогою зустрічаємо моторку, вантажену ящиками з оселедцем. Улов ретельно накритий брезентом, відчувається хазяйська рука. Разом заходимо в один із єриків і потрапляємо на рибоприймальний пункт. Нас зустрічає підприємець Олег Моргун. 

– Промислом займаюся з 2002 року, – говорить він. – І смію зазначити, що з кожним роком риби в Дунаї стає менше. 

– А які причини цього? 

– На мій погляд, це насамперед погіршення екологічної ситуації в усьому світі, зокрема і в європейських країнах, по території яких протікає Дунай. Це негативно впливає на умови перебування риби в пониззі річки. Друга важлива причина – зменшення водотоку. І на це теж є низка причин. У підсумку ми спостерігали, як оселедець збирався при вході в Дунайське гирло, а потім ішов у Дністровський лиман…

– Яка подальша доля улову? 

– Ми не займаємося переробкою оселедця. Приїжджають оптовики й забирають його в охолодженому вигляді. Далі хтось солить, хтось коптить або реалізує на ринках. А покупці у нас практично з усієї України. 

Хоч і в менших обсягах, оселедцева путина триває. Ловити дунайку – давня традиція вилківських рибалок. 

Триває на річці й нерестова заборона на промисловий і аматорський лов риби. 

– Органи рибоохорони під час оселедцевої путини й нерестової заборони працюють у посиленому режимі, – говорить начальник Вилківського тервідділу Західно-Чорноморської рибоохорони Дмитро Євсєєв. – До початку лову оселедця для всіх рибалок і рибодобувних організацій було вчасно підготовлено й оформлено дозвільні документи. Також розроблено заходи щодо охорони нерестуючої риби, регулярно проводяться рейди. Загалом від початку року Вилківським тервідділом, разом із громадськістю, міліцією, прикордонниками розкрито понад 160 порушень рибоохоронного законодавства, вилучено 256 одиниць незаконно застосованих знарядь лову. 

Мені й самому в перший день відрядження вдалося бути присутнім при затриманні браконьєра на одному з рукавів Дунаю. У сітях жителя с. Ліски Кілійського району билися сріблисті лящі, ікряні сазани. Молодий чоловік не чинив опору і з засмученим виглядом підписав протокол про адміністративне правопорушення. Жива риба була випущена в річку, а на порушника чекає штраф. 

У бесіді із затриманим з’ясувалося, що роботи в селі немає, єдиний засіб харчування для нього й родини – рибальство. Десь хлопця можна й зрозуміти – життя сьогодні у Придунав’ї не назвеш солодким. Але навіщо ловити рибу під час нерестової заборони? Адже для всіх рибалок цей час особливий, від нього залежать улови наступних років. Це аксіома.