Чешки – вони й сьогодні чешки. Цей вид взуття для занять спортивною гімнастикою не старіє. Це, як і джинси, – класика. А білі чешки в ті давні часи, коли автор був юним гімнастом-початківцем, у комплекті з білим трико одержували для виступів на змаганнях щонайменше обласного масштабу. 

Вступ про чешки зробив тому, що в Ізмаїлі років уже сорок немає спортивної гімнастики. Місцева молодь має право не знати цього слова. Разом з гімнастикою зникли й чешки. 

Мова в цій замітці лише про дитячий спорт і батьківську педагогіку. Отож, одного разу, багато років тому, п'ятикласник свої білі чешки не одержав. Батько сказав: «Станеш чемпіоном Ізмаїла – буде тобі пристойна спортивна форма». А позаяк спектр моїх захоплень був широкий, аналогічною була відповідь на мій запит щодо шипівок: «Пробіжи шістдесят метрів бодай за вісім секунд – одержиш!». 

Нині доводиться спостерігати іншу картину. Хлопча тільки видало згоду відвідувати ту чи іншу секцію, а його батьки, особливо бабусі й дідусі, готові заохотити свого «чемпіона» будь-яким спортивним реманентом, уже юне створіння з голови до ніг в «адідасі». Звертаючись до старших, не втомлюся повторювати: «Чуть помедленнее, кони, чуть помедленнее…». Нехай ваше обдароване чадо покаже результат. Стимулюйте, але не перегодовуйте!

…Не так давно спостерігав, як одного хлопчака батьки зустрічали після тренування. Авто чекало біля воріт стадіону. Тато ніс спортивну сумку, мама – м'яч. Майбутній Пеле, статечно крокуючи порожнем, примхливо запитував: «Кондиціонер у машині ввімкнули?». 

А поряд пацани не з таких забезпечених родин, поплескавшись під вуличним краном, зібрали свою футбольну збрую і, весело перемовляючись, рушили до маршрутки. Є ймовірність того, що маршрутка скоріше вивезе їх у спорт, ніж татова машина.