– Здрастуйте, Лаврентійо­вичу! – і малюк із баскетбольним м'ячем під пахвою простягнув тренерові своє тонке рученя. Дитяча долоня відразу потонула у величезному лапищі бувалого спортсмена. 

Якщо запитати у маленького баскетболіста повне ім'я тренера, той навряд чи його назве. У місті Рені, та й за його межами, Анатолія Лаврентійовича Макаренка всі, від старого до малого, звикли звати по батькові.

На Одещині Лаврентійович – це сильна команда баскетболістів. Минулого навчального року старша група вихованців Анатолія Макаренка в обласній спартакіаді посіла перше місце. 

За роки роботи Макаренка в Ренійській ДЮСШ, а це близько чотирьох десятків років, його команда неодноразово захищала честь області у столиці. 

Завдяки Лаврентійовичу збірна України з баскетболу одержала цілу плеяду чудових спортсменів. Брати Тютюнники в її складі стали бронзовими призерами першості Європи. Учень Лаврентійовича Павло Рязанцев – бронзовий призер чемпіонату світу. Важко перелічити всіх майстрів і канди­датів у майстри спорту, яких зростив Лаврентійович.  

…Анатолій Макаренко зріс у Рені, з дитинства захоплювався спортом. Баскетболом його «зара­зила» Надія Михайлівна Бурміна (цю скромну знаменитість, яка роз­міняла восьмий десяток, і зараз можна зустріти в міському парку на ранкових пробіжках). Хлопець мріяв побачити світ, тому по закінченні восьми класів вступив до морехідного училища. І все-таки любов до спорту проявилася дужче – здобувши спеціальність судно­вого електромонтера, Макаренко вступив до педагогічного технікуму. 

Повернувшись після служ­би в армії до рідного Рені, Анатолій Макаренко влаштувався до портофлоту, маючи намір усе-таки здійснити свою мрію та піти у плавання. За сумісництвом працював тренером у дитячо-юнацькій спортивній школі й невдовзі набрав тут навантаження… на півтори ставки! Із портофлотом розпрощався і прописався у спортзалах.  

Так, витримували не всі: Лав­рентійович вимогливий та запальний. Але результат багато­річних тренувань – очевид­ний. Вихованці Макаренка завжди демонструють дуже гарну команд­ну гру.  

Сьогодні до Лаврентійовича приводять своїх дітей його колишні учні. Можна сказати, що в Рені Макаренко став сімейним тренером.

У чому ж таємниця успіхів Лаврентійовича?

– Він живе у спортивних залах і все своє життя присвячує бас­кетболові, – говорить ди­рек­тор Ренійської ДЮСШ Петро Миколайович Симон. – Лаврен­тійович іде на тренування і в рясну зливу, і в снігову заметіль. Але ж недавно він переніс уже четвертий мікроінсульт! До лікарні – навідріз. Узяв десять днів за свій рахунок, пролікувався вдома – і ось знову тренує дітей.