…І знову дорога… Дорога, про яку багато писали, говорили і нібито навіть намагалися відремонтувати. 

Проблему траси «Одеса – Вознесенськ – Новий Буг» активно висвітлювали і «ОВ». Історія сумна. Роки минають, влада змінюється, а дорога залишається розбитою. В якийсь період на загальному фоні розпачу водіїв та мешканців сіл, розташованих вздовж траси, з’явилася надія – зашуміла техніка. На деяких ділянках ненадовго зникли ями, проте обіцяного ремонту люди не дочекалися. На перший погляд, нічого нового: проблема доріг гостро стоїть по всій Україні. Але щоб зрозуміти, де найгірше, слід відчути на собі.

Тож і я зібралася в дорогу. У Вікторовці на зупинці в очікуванні автобуса спостерігала, як хури одна за одною піднімаються вгору. 

– Ось бачте, всі їдуть навпростець, не об’їжджають. По вулиці Лермонтова, де я живу, ділянку автодороги багато років тому було закрито на реконструкцію. Асфальтового покриття до сих пір нема, – розповідає мені місцевий житель Андрій Кочержинський.

Він запросив побачити, що доводиться терпіти сільчанам. Вантажівки здіймають таку куряву, що дихати важко, не кажучи вже про те, що навіть білизну не можна винести надвір.

Мешканці втомилися чекати і писати. Промайнула навіть думка: можливо, за документами дану ділянку дороги вже здано в експлуатацію, тому ніхто не квапиться рятувати ситуацію.

Я з селянами розпрощалася і заскочила в автобус, який їхав до Южноукраїнська, що в Миколаївській області. Водій упевнено, але не в доброму гуморі рушив уперед, звертаючи на польову дорогу. Густа пилюка проникала в салон, але це було не найстрашніше. Коли автобус знову виїхав на автотрасу, почалися «американські гірки». Ями такі глибокі та широкі, що обминути їх майже неможливо.

– Добре, що немає дощу, – говорить водій, – а то всю ділянку до Виноградного довелося б так їхати. Така образа бере на владу, що витримати неможливо. Хочеться зупинитися, вийти з автобуса й добре вилаятися. Хіба можна вже аж так не любити людей!

Ми поволі рухалися вперед, я визирала у вікно і згадувала, як два роки тому на цій ділянці працювала техніка. Розчищали узбіччя, засипали і трамбували ями. Та до асфальту на ділянці Березівка – Виноградне діло не дійшло. Після перших же рясних дощів жорства розкисла і вибоїни проявилися знову. 

Але щойно скінчилася Одеська область, усі зітхнули з полегшенням. В чому ж секрет? Чому в одній і тій самій державі так кардинально відчувається різниця між областями? Десь принаймні можуть полатати ями, а десь навіть нічим не закидають.

…Андрій Кочержинський сказав, що водії самостійно (!) демонтують дорожні знаки про заборону руху на злополучній ділянці траси у Вікторівці.

– Ми не можемо порахувати, скільки разів встановлювали ці знаки. Навіть залізобетонну плиту ставили. Але її відтягували КАМАЗами. Весь час чергувати там інспектори не мають змоги, бо в штаті на два райони їх лише троє, – говорить начальник ВДАІ з обслуговування Березівського та Миколаївського районів УДАІ ГУМВС України в Одеській області Олександр Ворошило.

Він розуміє, чому водії так чинять. Справа в тому, що ділянка, де їм доводиться об’їжджати, – дуже небезпечна. Там постійно трапляються аварії, тому зрозуміло, що люди не хочуть ризикувати і наражати на небезпеку вантаж і головне – своє життя.

Тож виходить замкнуте коло, рік за роком сільчани в розпачі дивляться в пиловий слід перевантаженим хурам і не перестають сподіватися, що чергова влада зверне на них увагу і людям не доведеться виходити з сім’ями блокувати небезпечну дорогу.