Денис Рудомьоткін – один із найвідоміших молодих спортсменів і тренерів-ушуїстів не тільки Одеси, але й України. У його скарбничці – численні нагороди різної вартості, здобуті на всеукраїнських і престижних міжнародних змаганнях.

Про свою спортивну кар'єру, про роботу Одеської обласної федерації ушу Денис розповів у бесіді з нашим кореспондентом. 

– Денисе, спочатку традиційне запи­тання: яким чином ти почав займа­тися таким видом спорту й бойово­го мистецтва, як ушу? 

– Усе почалося в моєму рідному місті Кіровограді. Я навчався у школі й побачив оголошення про набір до секції ушу. Тоді в Україні ще не дуже багато знали про цей вид спорту; в усіх на устах були кунг-фу й карате. Я теж займався карате, але щойно довідався про ушу, відразу вирішив спробувати. Це було 1997 року. Дуже вдоволений, що досі залишаюся в цьому чудовому виді спорту.

– В чому відмінність філософії ушу від інших видів східних єдиноборств?

– Ушу є родоначальником усіх єдиноборств – це загальна назва для всіх бойових мистецтв, що існують у Китаї. Вона складається з двох ієрогліфів: «у» – «військовий, бойовий» і «шу» – «мистецтво, техніка». Але є головна відмінність цього мистецтва, і вона полягає в тому, що людина, опановуючи ушу, мусить перемогти не суперника, а саму себе. У цьому є якийсь філософський зміст, бо перемогти себе – це найбільше  мистецтво, яке дано далеко не кожному. А якщо людина, що живе на планеті Земля, навчиться жити в мирі сама з собою, тоді не буде зла стосовно інших людей і природи. До речі, ушу офіційною китайською мовою називається «гун-фу», що означає «робота над собою і тренування». Взагалі існують сотні стилів ушу, і сьогодні це один із найпопулярніших неолімпійських видів спорту. 

– А як ти опинився в Одесі?

– Мої батьки – лікарі. Ми переїжджали з міста до міста, зокрема жили в Одесі. Потім з Одеси батьки переїхали на роботу до Кіровограда, де я народився. І тоді батько з матір'ю вирішили вже нікуди не переїжджати. Однак у мене тут живе дуже багато родичів, і щоліта я з батьками приїжджав до них на відпочинок на Чорне море. У 2004-му вступив до відомого Одеського медичного університету і закінчив його за двома спеці­алізаціями – «педіатрія» та «спортивна медицина й реабілітація». Залишився жити в Одесі.

– І хто ж став тебе тренувати в нашім місті?

– Володимир Вікторович Федорцов. Мені про нього розповів мій перший тренер із Кіровограда Руслан Бєланов. У 2004 році я прийшов до Володимира Вікторовича і продовжив свої заняття, паралельно навчаючись у медуніверситеті.

– Розкажи про свій дебют на зма­ганнях з ушу.

– Це було 2000 року, коли я виступив на першості країни серед юнаків зі спортивного ушу у складі команди Кіровограда. Потім, уже виступаючи в чемпіонатах України серед дорослих, представляв Одеську область. На першому дорослому чемпіонаті 2004 року показав, скажімо так, середньостатистичний результат, не посівши в особистому заліку призового місця. Але в наступних подібних турнірах став дедалі ближче підбиратися до п'єдесталу. У підсумку був не тільки багаторазовим призером, але й переможцем чемпіонату країни, у чому, безсумнівно, велика заслуга мого тренера Володимира Федорцова.

У 2008 році у складі команди обласної федерації поїхав на турнір до Гонконга. Це були дуже цікаві змагання, на яких мені вдалося виграти відразу два перші місця. Виступав у категоріях «кулак» і «меч» і здобув золоті медалі. Після успіху почав іще ретельніше тренуватися, і мене запросили до збірної України, з якою став часто виїжджати на міжнародні змагання. Наприклад, у 2010 році поїхав до Китаю на перший чемпіонат світу із традиційного ушу і посів друге й третє місця в різних категоріях. Досі згадую з жалем, що мені забракло лише однієї сотої до золота.

– Але потім двічі ставав чемпіо­ном світу з традиційного ушу…

– Так, і це знову було в Китаї. Спочатку 2012 року в місті Шиєнь, а через два роки в Чичжоу. До обох змагань мене готував тренер Володимир Федорцов. І я зміг перемогти в особистому заліку, виступаючи у складі першої збірної України, якою керував головний тренер Олег Валерійович Чуканов. Він також є президентом Української федерації ушу.

– Як сьогодні розвивається ушу в Одесі? 

– У місті дуже люблять ушу, тому у нас значні успіхи. Є багато талановитих дітей та юнаків віком від 7 до 18 років, які показують хороші результати у своїх вікових категоріях на всеукраїнських змаганнях. Є такі, що належать до складу і дитячої, і юнацької збірних області. Є кандидати до національної команди. Хочу виділити кількох провідних тренерів нашої федерації. Це Сергій Романюк – найзолотоносніший у федерації спортсмен і тренер, один із найкращих в Україні. У нього є нагороди чемпіонатів України, Європи, світу. Зульфія Хажеєва – досвідчений і успішний спортивний педагог. Перспективний починаючий тренер Аджеліна Маковська. У нас – тренерів федерації – склалися приятельські відносини, і коли ми їздимо на змагання, то охоче разом ходимо на різноманітні культурні заходи. Взагалі наша дружна команда спортсменів і тренерів є, на мій погляд, однією з найкращих в Україні. Звичайно, у нас чимала конкуренція з іншими регіонами. Я точно не знаю нашого сьогоднішнього рейтингу, але можу сказати, що за рівнем майстерності ми не поступаємося багатьом регіональним федераціям. Додам, що не тільки в Одесі, але й в області ушу досить популярне. Воно розвивається в Котовську, Теплодарі, Ізмаїлі, Іллічівську, Южному та інших населених пунктах. 

– Наскільки мені відомо, ти нещодавно побував на стажуванні в Китаї. 

– Так, я вперше відвідав Харбінський педагогічний університет. Займався на кафедрі ушу під керівництвом унікального вчителя Го Сюймао, який є одним з перших учителів президента обласної федерації ушу Володимира Федорцова. Я провів тренування зі збірною командою провінції Хейлунцзян, адміністративним центром якої є Харбін. І всі спортсмени навчаються, а також тренуються в цьому університеті. За півтора місяці перебування в КНР я значно збільшив багаж своїх професійних знань. Вони мені дуже придадуться. Користуючись нагодою, хочу через вашу газету, яку я сам читаю з великим задоволенням, подякувати нашим китайським друзям і особисто вчителеві Го Сюймао, якого з Одеською обласною федерацією ушу пов'язують давня дружба та співпраця.