У Йосипівці старшого Коновалова – Олександра Васильовича – знають усі. Сам він хоч і не місцевий – до села приїхав із Казахстану, але зміг стати своїм: багато років працював водієм, а з 1991-го, після розпаювання, подався у фермери і, працюючи на землі, домігся успіху. Відомий Олександр Васильович ще й завдяки своєму онукові: хорошого хлопця виростив – працьовитого і, що найголовніше, він любить і розуміє рідну землю. Теж фермер, і звуть його так само, як діда, – Олександр.
Руку він тисне міцно, і долоня його тверда. Та й характер, схоже, такий самий. Адже фермерство – це доля сильних людей: наш край вважається регіоном ризикованого землеробства. До того ж, в останні роки клімат змінюється, тому фермери частенько звіряють метеопрогнози з народними прикметами, щоб із максимальною точністю визначити, якою найближчим часом буде погода. Але все одно трапляється, що прогоряють.
– І зерно доводилося купувати у інших, і машину продавали, тільки щоб розрахуватися з пайовиками, – зізнається Коновалов-молодший і з гордістю додає, – але пайовиків ніколи не кривдили, не кривдимо й не скривдимо.
Про проблеми людей, що працюють на землі, Олександр Геннадійович говорить із болем:
– У фермерів тільки одна проблема: немає допомоги від держави. Ми полишені напризволяще, сам-на-сам зі своїми проблемами, що стосуються добрив, насіння, палива. Усе це дуже витратно. Через це не можемо повноцінно займатися овочами, дійшли вже до того, що томатну пасту веземо з Китаю! При цьому багато гектарів стоять порожні, занедбані, порослі бур’яном. Хотілося б, щоб влада нарешті звернула увагу на аграрний сектор і бодай трохи допомогла нашому селянинові. Це наш хліб і це єдина сьогодні галузь, яка може підняти Україну.
А ще хотілося б, щоб на землі трудилася молодь. Але сьогодні мало охочих сісти на трактор, працювати з ранку до ночі, при цьому ризикуючи все втратити. Село занедбане. Але саме з нього ми маємо починати піднімати країну.
При, здавалося б, безвихідній ситуації в аграрній галузі, Олександр Геннадійович не занепадає духом:
– Я орендую 70 гектарів землі, у мене два трактори, своє зерносховище, своя вантажна машина, агрегати до тракторів. Вирощую зернові й технічні культури. Усе це – завдяки дідусеві. Сировину, добрива я закуповую сам, а бухгалтерією займається Надія Василівна Севостьянова, дідусева сестра. От і виходить, що у нас – сімейний підряд, – говорить Олександр Геннадійович.
Раніше старший і молодший Коновалови працювали на землі разом. Але останнім часом здоров’я стало підводити Олександра Васильовича, тому четвертий рік його онук змушений господарювати самостійно.
Знань, отриманих від дідуся, Олександрові Геннадійовичу поки що вистачає. Але у планах на майбутнє – обов’язкове навчання в сільськогосподарському вузі.
