Подібна «прелімінарна» політика була характерна й для театрального мистецтва.
Власник «російського театру» на Грецькій Василь Вронський згадував: «Ще 1936 року румунська влада заборонила давати вистави російською мовою і ставити російські п'єси». Знаменитому театрознавцеві довелося, проживаючи на території «прямих нащадків стародавніх римлян», перекваліфікуватися і стати... приймальником зерна в Аккерманському повіті.
Але в Одесі чомусь театр російською мовою був дозволений, щоправда, з виконанням румунського гімну перед виставами під пильним наглядом п. Ливня-Русса, який носив пишний титул «директора всіх театрів».
Оперний театр, що постраждав під час облоги 1941 року, був підремонтований архітекторами Тодосієм і Модвалом, але якість вистав...
Цікаві відомості Олександра Головка – історика, який під час окупації служив... журналістом у газеті «Буг». У 2000 році він опублікував книгу «Старі одеські інтерв'ю», де без будь-яких купюр відтворив свої власні статті. Там є й про Оперний: «Найкращі музиканти й артисти були заздалегідь евакуйовані. Єдиним з тих, що залишилися, був п. Савченко. Усі диригенти виїхали... У місті залишився п. Чернятинський, хоча він доти диригував симфонічним оркестром» (аж ніяк не оперним).
Втім, саме Чернятинський виручив, коли на зміцнення культури до Одеси перекинули румунських фахівців, зокрема, якогось пана Челану. Очевидець згадує: «Челану нічого не міг зробити. Посеред ночі привезли Чернятинського. Чернятинський змушений був буквально водити Челану його рукою, поки не привчив його до відтворення звукового матеріалу».
Великим був потяг в окупантів до чужого добра. Коли жителька Одеси Некрасова поскаржилася офіцерові на мародерство румунських солдатів, той відповідав: «Вони – бідні селяни й ніколи в житті не бачили таких гарних речей».
За всім, що відбувається в Одесі, пильно стежили, завдаючи ударів по ворогові, партизани. На цікавий факт у підземному таборі звернув увагу відомий письменник Джеймс Олдрідж: «Тунель став розгалужуватися... тупик, де були розкидані залишки німецьких і румунських мундирів... – Тут у нас була в'язниця, – сказав майор».
Саджати було кого й навіщо. Партизан Д. Гавшин згадував: «Якось до нас спустилася якась дівчина і сказала, що вона парашутистка... Ми запідозрили підступ. Напоїли її – вона вибовкала, що працювала для гестапо».
Хоча народним месникам і не вдалося заточити у в'язницю творців румунського «економічного чуда» в Одесі, їх наздогнала кара: окупаційних чинів розстріляли вже після війни в Румунії як військових злочинців.
Але в прелімінарній окупації було чимало протиріч, про що говорить виписка із щоденників очевидців подій Юрія Суходольського, який зумів у розпал окупації прорватися до рідної Одеси: «10 жовтня 1942 року. На базарі просто щось дивне: ковбаси, м'ясо, масла, фрукти й усе інше, звичайно, все страшно дорого». «22 жовтня 1942 року. Паршиво з грішми. Ціни тут жахливі й наша родина погрузла в боргах і на обід іноді купуємо лише грамів 400 бутерної ковбаси і, дивлячись на всялякі тістечка, меди, цукерки, масла та ін. слинки течуть». «5 грудня 1942 року. Тато безкоштовно одержав у театрі божественний від королеви пайок: 4 кг цукру, борошна, масла... 2 пляшки горілки».
У цих словах видно й хороше, і погане у постачанні принаймні працюючих одеситів. За офіційним даними, безробітних в Одесі на 1 січня 1944 року значилося 120 тис. 536 чол. Але звідки влада брала ресурси для пайків? Навряд чи з голодуючої Румунії могли завезти що-небудь. І тут виникає питання – що особливого, відмітного було в Одесі й не було в інших окупованих містах, а якщо було – те в обмежених розмірах. Можна виділити три основні складові, що лежать в основі «принад» окупаційного буття. Про першу з них чимало писалося – грабіж майна заможної єврейської громади Одеси – дореволюційної столиці «межі осілості».
Офіціозна «Одесская газета» у номері за 1 січня 1943 року у звіті «Підсумки плідної роботи румунської адміністрації в Одесі» повідомила: «Вартість майна, полишеного євреями, виражається приблизно в 5 млн марок... збільшення житлоплощі на душу населення – у чотири рази». Зрозуміло, ця кругла сума стосувалася в основному нерухомості, а всілякий «дріб’язок»: носильні речі, коштовності та ін. пройшли, як то кажуть в Одесі, «проміж» адмінвлади. Ось три цитати із праці І. Тарасенка «Мене звали власовцем (у літературному записі В. Гридіна)»:
1. «Не залишилося більше нічого з речей або побутового дріб’язку – ані піджака, в якому я ходив на заняття в технікумі, ані навіть приладдя для гоління».
2. «Я був одягнений досить охайно – пальто, запозичене від євреїв, що поселилися у нас, і майже новенькі черевики».
3. «Мама постаралася з якимись частуваннями, вимінявши залишки єврейського добра на борошно і яйця».
Без коментарів.
Більшість одеситів не мали стосунку до «єврейського добра», а багато хто став «праведником світу», рятуючи євреїв від загибелі. І не можна погодитися з Б.В. Соколовим, що писав у великій праці «Окупація»: «Колабораціоністів серед військовополонених і жителів окупованих територій, зазначу, було набагато більше, ніж партизанів і підпільників».
Про другу складову одеського «економдива» не писали навіть дуже серйозні дослідники, а культуртрегери окупації й зовсім обійшли мовчанням.
Мова йде про експропріацію майна евакуйованих.
З обложеної Одеси 1941 року були вивезені (разом з підприємствами й нарізно) десятки тисяч одеситів – це були в основному висококваліфіковані фахівці з відносно високими (за довоєнним мірилом) доходами. Евакуація йшла й з інших міст, але з великих, мабуть, лише Ленінград і Одеса потрапили в кільце. Але Ленінград так і не був полишений, зате одесити після першого короткого періоду оборони, коли діяла залізниця, могли залишити місто лише морським шляхом, прихопивши в найкращому разі валізку.
Потрібно врахувати й евакуацію військових і партгоспактиву в ніч на 16 жовтня 1941 року.
Окупантам і їхнім поплічникам було чим поживиться у квартирах евакуйованих.
Багато відомих одеситів, імовірно, були в «неформальних відносинах» із новою владою. Ось цікаве повідомлення: «Під час окупації Одеси М. В. Цомакіон, на той час уже вдова, була в найближчій дружбі з румунським королем Міхаєм, якого мати й дочка називали просто «Михайчик». Чи можна такому повірити? Повірити можна, та перевірити важко. Як і таку інформацію: у в'язниці румунські конвоїри спеціально переодягалися в арештантський одяг і самі себе замикали в камери, щоб одержати продуктовий пайок.
І це говориться про установу, в якій документально підтверджено загибель тисяч одеситів від голоду, холоду й побоїв. До того ж відомо, що в'язницю обслуговували в основному довоєнні «вертухаї».
Є надійніші свідчення про продаж за 450 марок у власність якоїсь Єфросинії Сафонової майна, що складалося з 22 найменувань самих тільки меблів і раніше належало евакуйованій (з вул. Дальницької, 17, кв. 5) родині поштової працівниці Марії Якимівни Скляренко. Підписаний документ «директором інвентарної дирекції» Андронаке (повністю відтворений у книзі В. Нетребського «Прогулянки по старій Одесі»). Взагалі грабіж поставили на потік: рішенням румунського радміну 3 грудня 1941 року створено «Одеську службу захоплення та збирання трофеїв» на чолі з майором Думитру Котя. Але ще 1 листопада 1941 р. Алексяну доповідав Антонеску, що на підвідомчій йому території конфісковано та передано армії, а також відправлено до Румунію протягом жовтня 25 тис. голів великої рогатої худоби, 20 тис. овець, тисячі тонн пшениці, картоплі, проса, ячменю, вовни, шкіряної сировини тощо. У травні 1942 р. для системи магазинів «Трансністрія» у Бухаресті (вони забезпечувалися за рахунок продуктів харчування, поставлених з губернаторства) було відвантажено 16 вагонів продтоварів, у тому числі 2 млн яєць, 12,5 т вершкового масла, 2,3 т бринзи, 4,3 т сала й риби тощо. Усього до 1 січня 1943 р., за далеко не повними даними, із Трансністрії до Румунії було відправлено понад 16 тис. вагонів зерна, майже 2,4 тис. вагонів овочів, 3611 вагонів фуражу, 30362 голови худоби.
А навесні 1943 р. у Бухаресті було проведено виставку товарів і виробів із Трансністрії, яка, за словами сучасного румунського історика К. Кирицеску, «мала на меті довести багатства цієї провінції й особливо хороші результати, досягнуті режимом управління Алексяну, у тому числі в галузі харчової промисловості».
Крім цього, з перших днів окупації румунськими військами з українських територій під виглядом трофеїв до Румунії вивозилося практично все, що тільки можна було вивезти: до липня 1942 р. з Одеси відправили близько 4 тис. вагонів із різним майном, у тому числі устаткуванням дошкільних виховних установ, шкіл, бібліотек і театрів міста. Згідно з розпорядженням управління мистецтв Трансністрії, тільки з Одеського театру опери та балету окупантами були вивезені всі театральні костюми й нотний матеріал, у тому числі партитури понад 100 опер і 15 балетів. Приміщення театру, як відомо, було заміноване, і тільки швидкий та рішучий наступ радянських військ запобіг злочинному плану знищення унікального будинку.
Масово вивозилися й промислове устаткування, техніка, транспортні засоби. Зокрема, в Одесі була демонтована й відправлена до Румунії нова електростанція, а наприкінці періоду окупації – навіть трамвайні рейки, які потім досить довго використовувалися в румунських містах. Додаткові дані про масове розграбування міста румунськими окупаційними військами знаходимо й у фондах ЦДАВО. Так, тільки за короткий період із червня по вересень 1945 р. серед повернутих з Румунії архівних документів було знайдено 1897 письмових підтверджень фактів вивезення з Одеси устаткування каучукового заводу (50 вагонів), фабрики ліпного мистецтва, місцевої друкарні, шкільних майстерень і лабораторій, усього майна Інституту хірургії, пластики й онкології, монет з фонду нумізматики Одеського музею та ін.
У той же час румунська модель економічної експлуатації сільськогосподарського потенціалу українських земель між Дністром і Бугом відрізнялася тим, що, крім задоволення потреб власної держави, Бухарест повинен був виконувати зобов'язання з постачання продовольства союзницьким військам. Так, для німецької армії із Трансністрії було відправлено 9017 вагонів зерна, 6250 вагонів овочів, 93174 голови худоби, 211072 голови птиці тощо. Своєю чергою італійська армія одержала 15935 голів худоби, 53260 – птиці й багато чого іншого.
Валерій НЕТРЕБСЬКИЙ, краєзнавець;
Валерій ШЕРСТОБІТОВ, член НСЖУ
