25 жовтня відбулися вибори до Національних Зборів Польщі: 460 депутатів до нижньої палати – Сейму і 100 до верхньої – Сенату. За місця у парламенті боролися вісім партій і блоків. Явка виборців склала 51,6%. Перемогла націонал-консервативна партія екс-прем’єра Ярослава Качиньського «Право і справедливість» (37,6% голосів). Після перемоги 24 травня, коли Президентом було обрано 43-річного члена партії Анджея Дуду, успіх на парламентських виборах був очікуваним. 

Цілком імовірно, що інші партії, які потрапили до Національних Зборів, вступлять у коаліцію з переможцями. Ліві та скандально відома партія путінського прибічника Корвіна-Мікке не пройшли взагалі. Екс-прем'єр-міністр і лідерка попередньої правлячої партії «Громадянська платформа» Ева Копач зазначила, що передає новій владі зовсім іншу Польщу – кращу, ніж та, що була вісім років тому, коли ліберально-консервативна «ГП» прийшла до влади. 

Формування уряду

«ПіС» здобула в Сеймі абсолютну більшість (242 мандати) і має можливість самостійно сформувати уряд, не вступаючи ні з ким у коаліцію. Таким чином, Президент Анджей Дуда матиме лояльний парламент і «свій» уряд, що дозволить йому реалізувати більшу частину своїх передвиборних обіцянок. 

Новий уряд очолила Беата Шидло (52 роки), спеціаліст у сфері етнографії і економіки, яка у липні 2010 року стала заступником лідера «ПіС». Під час весняних президентських виборів вона керувала виборним штабом Анджея Дуди, і в Польщі багато хто вважає, що перемогу здобуто значною мірою завдяки саме її роботі.

Б. Шидло обіцяє зменшити пенсійний вік, збільшити мінімальну зарплату до 12 злотих (близько 3 євро) за годину, надати надбавку по 500 злотих (120 євро) на кожну дитину у сім’ях, збільшити податки на банки, покласти край злочинності та корупції. Нова Прем’єр-міністр неодноразово запевняла, що не буде нічиєю маріонеткою, не піддасться зовнішньому контролю. Серед експертів точаться дискусії, наскільки їй це вдасться. 

Російський чинник

Щоб спрогнозувати перспективи розвитку відносин нашої країни з західною сусідкою, слід розглядати їх у контексті політичного трикутника Київ – Варшава – Москва, оскільки саме в ньому ці відносини значною мірою формуються. 

Дві сумні дати відзначалися цього року у Польщі, і обидві пов’язані з Росією. Це 75-та річниця страти сталінським НКВД 22 тисяч польських офіцерів у Катині під Смоленськом і 5-та річниця катастрофи літака Президента Польщі Леха Качиньського, на борту якого загинули понад 100 чоловік урядової делегації, що летіли для участі в меморіальних заходах. Висунутий на пост міністра закордонних справ Польщі В. Ващиковський запропонував подати позов проти Росії до Європейського суду з прав людини з вимогою повернути уламки літака. Він назвав відмову віддати їх Варшаві до завершення слідства «недружнім жестом» і звинуватив керівництво Росії у створенні напруженості у відносинах із Заходом.

Протягом останніх років російсько-польські відносини перебувають не в найкращому стані. За даними агентства «Pew Research Center», якщо 2013 року до Росії негативно ставилися 54% поляків, то на кінець 2014-го – до 81%. Із симпатією до Росії ставилися відповідно 36% і 12%. За російськими опитуваннями, Польща незмінно потрапляла до п'ятірки країн, які, на думку респондентів, найворожіше ставляться до Росії. Це насамперед сумні наслідки агресивної політики останньої стосовно України, якій, на думку більшої частини польских політиків і громадськості, Кремль перешкоджає стати частиною цивілізованого європейського світу.

Як зазначають оглядачі, обидві лідерки парламентських перегонів – Ева Копач і Беата Шидло – не мають жодних симпатій до Москви, і Б. Шидло налаштована ще критичніше, ніж Е. Копач. Обидві виступають за посилення санкцій Заходу щодо Росії після анексії Криму та окупації частини Донбасу. В одному зі своїх виступів Б. Шидло зазначила: «Ми хотіли б, щоб Росія була економічним партнером, але ми добре усвідомлюємо, що це насамперед суперник».

Нещодавно Президент А. Ду­да назвав Росію першою європейська державою, яка після Другої світової війни здійснила військове втручання у справи іншої незалежної європейської держави, захопивши частину її території. У вересні він заявив про загрозу маргіналізації війни в Україні і наголосив, що російсько-український конфлікт має закінчитися тривалим миром і відновленням міжнародно визнаних кордонів.

Стратегічне партнерство між Києвом і Варшавою становить велику загрозу для агресивної зовнішньої політики Кремля в Європі. Тому Москва постійно робить спроби погіршити українсько-польські відносини – зокрема в рамках інформаційно-психологічних операцій. Так, у середині червня через ряд блогів у соціальній інтернет-мережі «LiveJournal» і російські ЗМІ була поширена дезінформація з посиланням на «секретні документи СБУ»: буцімто на території Львівської області активізувалася робота польських спецслужб, здійснюється вербування агентури, поширюються антиукраїнські матеріали, штучно загострюється національне питання. Мета очевидна: викликати взаємну підозрілість і ворожість між українцями та поляками. «Таємні документи» підготовлено з численними граматичними та стилістичними помилками, неможливими в СБУ України, що дозволяє «побачити вуха» московських авторів. Останнім часом у російських ЗМІ і соцмережах «гуляє» чимало дезінформації про те, що буцімто нове польське керівництво ставить питання про «повернення» кількох західних областей України до складу Польщі. 

Спецслужби РФ підтримують польські маргінальні організації, вороже налаштовані до України. Активісти цих структур поширюють українофобські висловлювання в російських і польських ЗМІ. Так, екстремісти з організації Б. Беккера «Фаланга» брали участь у бойових діях на території Донбасу проти ЗС України. За сприяння російських спецслужб, як у Польщі, так і в Україні, активно мусується проблема Волинської трагедії 1943 року – для формування атмосфери ворожості між поляками і українцями.

Але незважаючи на спроби Кремля сприяти посиленню позицій згаданих організацій у польському суспільстві, їхній рейтинг практично дорівнює нулю. Прагнення Москви внести розкол у відносини між Польщею та Україною викликає лише зростання антиросійських настроїв в обох країнах і призводить до їх консолідації перед лицем російської загрози.

Найближчі варіанти

У сучасній Польщі, коли йдеться про відносини між нашими нашими державами та народами, часто згадуються слова першого глави відродженої польської держави, засновника польської армії, першого маршала Польщі Юзефа Пілсудського, який сказав, що без вільної України не буде вільної Польщі. 

Ева Копач неодноразово зазначала, що Польща є «надійним послом» України в ЄС і займає жорстку позицію щодо російської агресії проти нас, бо небезпека для України є водночас і загрозою для сусідніх країн. Найімовірніше, і вийшовши з найвищих ешелонів влади, 

Е. Копач сприятиме розвиткові союзницьких відносин з Україною. Поки що можна лише прогнозувати, якою конкретно буде політика Б. Шидло стосовно нашої країни, але видається, що вона значною мірою відображатиме позицію Президента А. Дуди та партії «ПіС». Скоріш за все, це буде солідарна командна політика однієї політичної сили. 

28 вересня у рамках 70-ї сесії Генасамблеї ООН відбулася перша зустріч нинішніх Президентів України та Польщі. А. Дуда тоді зазначив, що його держава залишатиметься нашим надійним союзником в обстоюванні суверенітету і територіальної цілісності, у реалізації проєвропейських реформ. Президент Польщі акцентував увагу на неприйнятності заморожування українського конфлікту. Президенти обмінялися думками щодо розвитку співпраці у Східній Європі у форматі «Вишеградська четвірка + Україна», а також домовилися про наступну зустріч у цьому форматі і про візит А. Дуди до Києва ще цього року. 

Водночас слід зазначити, що переважна частина керів­ного складу партії «ПіС» сто­їть на доволі критичній та без­компромісній позиції за темою УПА і постійно підтримує всі рішення Сейму, які негативно кваліфікують ОУН та УПА. Ми також маємо усвідомлювати, що хоча «ПіС» і позиціонує себе як проукраїнська та антиросійська політична сила, все ж без пошуку порозуміння навколо певних історичних подій не обійтися. Передусім мається на увазі Волинська трагедія – обопільні етнічні чистки українського та польського населення 1943 року. Отже, відповідні українські урядові, наукові та громадські структури мають бути готовими до складного і тривалого діалогу за болючими питаннями. 

Українські оглядачі доволі неоднозначно оцінюють перс­пективи розвитку україн­сько-польських відно­син піс­ля перемоги партії «Пра­во і справедливість» на прези­дентських і парламентських виборах. Так, політолог-між­народник С. Толстов вважає, що ставлення нової польської влади до України може змінитися досить істотно і набути елементів ворожості, включаючи політичні та територіальні претензії з боку окремих політиків. Іншої думки дотримується відомий журналіст і публіцист В. Порт­ніков, який вважає, що від­носини між Польщею та Укра­їною не залежать від зміни влади у Варшаві, оскільки це стратегічні відносини, у розвитку яких однаково зацікавлена як українська, так і польська сторона. 

Щодо подальшого розвитку відносин, то багато які екс­перти вважають, що А. Дуда про­довжить політику свого попередника Б. Коморовського. Вельми важливою для України видається висловлена польським Президентом ідея створити альянс держав від Балтійського до Чорного і Адріатичного морів. А. Дуда висловив готовність обговорити цю тему під час зустрічей із главами держав Центрально-Східної Європи. 

Велика перспектива

На наш погляд, сьогодні, в умовах, коли агресія Росії проти України показала всю недо­ско­налість сучасної системи євро­пейської безпеки, незважа­ючи на наявність НАТО, ОБСЄ, ООН та ЄС, а США, Китай і Ве­лика Британія не виконали своїх зобов'язань щодо захисту суверенітету України згідно з Будапештським меморандумом 1994 року, ідея Президента Польщі А. Дуди про створення Балто-Чорноморського альян­су потребує ретельного вивчен­ня та всілякої підтримки з боку українського керівництва. Зво­лікання Заходу з прийняттям України до ЄС і НАТО ставить перед Києвом питання про пошук союзників для захисту незалежності і суверенітету країни від російської агресії. Такими потенційними союз­никами є передусім Польща, Литва, Латвія, Естонія, Руму­нія, Молдова та Грузія, які, як і Україна, не раз ставали жертвами імперської політики.

Сьогодні, коли у Великій Євро­пі оформилися два блоки держав – західний і євразійський, на наш погляд, існує нагальна необхідність створення «сере­дин­ного» об'єднання – Балто-Чорноморського альянсу – у складі держав Центральної та Східної Європи, яке могло б стати регіональним компонентом Європейського Союзу та НАТО. Перебуваючи у складі такого альянсу, Україна змогла б захистити свою незалежність від агресивних зазіхань із боку Росії.