У міськраді я застала відразу двох її керівників – Віктора Швеця та Андрія Глущенка, який переміг на виборах і про якого його попередник завжди відгукувався як про гідну собі заміну.
Андрій Петрович до виборів працював секретарем міськради, а отже, добре знав проблеми міста, з яких найголовніша – питна вода. Ми поговорили на цю тему з міським головою, порушивши й низку інших не менш важливих питань.
– Наше місто гостро потребує якісної питної води. Нам на добу її бракує десь кубів із 200. А в цих умовах строгий графік подавання води неминучий. На превеликий жаль, водогін Кілія – Татарбунари, протягнутий до міста, на тому й завмер ось уже кілька років. І тепер очевидно, що міськраді справу треба брати у свої руки, використовуючи міський бюджет. Тобто будемо замовляти новий проект суто по Татарбунарах. Це дозволить нам довідатися, чи реальною є наша ідея, скільки потрібно буде коштів на її реалізацію тощо. Вийде – забезпечимо цілодобово все місто водою. Уникнемо свердловинного її подавання, яке сьогодні себе вже не виправдовує. Через постійні перепади напруги в електромережі горять насоси, їх раз-по-раз треба міняти. Затратним є й обслуговування свердловин, а їх у нас 16. Звісно, підключення до водогону за новим проектом нам обійдеться в копієчку, але в цьому разі гра варта свічок, виходячи вже хоча б із того, що ремонт п'ятьох свердловин нам коштував півтора мільйона гривень.
– Але ж так аплодували всі років п'ять тому державній програмі забезпечення питною водою в кілька етапів, зокрема й Татарбунарського району.
– Тільки не реалізовано до кінця навіть найперший із них. Пощастило тільки жителям сіл Струмок, Баштанівка та Дмитрівка – вони з водою. До сіл Глибоке та Борисівка її підвели, але на підключення забракло коштів. Власне, як і в нашому місті. Що ж, будемо ситуацію виправляти. Цілком імовірно, що коштів міського бюджету не вистачить. Будемо, отже, звертатися по допомогу до району, області.
– І кадрове питання треба вирішувати. Наскільки знаю, ви завжди потребували слюсарів. Чи щось змінилося?
– Поки що ні. Слюсаря, справді, дуже важко знайти. Надія на тих, хто ще, як справжні патріоти, залишився працювати. Підуть геть – хто на півтори тисячі гривень прийде? До того ж системи старі, їм уже років по 35-40. Пориви бувають щодня, латати не встигаємо. Зараз створюємо ремонтну бригаду, уже визначилися з бригадиром.
– Андрію Петровичу, зараз іще тепло, нещодавно навіть до плюс 18 доходило. Але зима завжди приходить до нас раптово. Місто до неї готове?
– Підготовка до зими у нас на завершальному етапі. Обидва дитячі садки, – вони на балансі міськради, – вугіллям забезпечені до весни. Відремонтовано опалювальні системи. В «Колоску» плануємо відкрити ще дві додаткові групи. Уже готовий кошторис, він успішно проходить експертизу. Центральній лікарні, хоча вона й утримується на районному бюджеті, ми виділили 200 тисяч гривень на ремонт даху й заміну вікон. Виділили гроші й на поточний ремонт дитячого відділення. Ще 15 тисяч гривень – на профілактику поліомієліту. Стільки ж – на заміну вікон у школі й таку ж суму – на придбання проектора.
– Даруйте, що ж це за джерело, з якого ви черпаєте такі кошти?
– Працюємо. Перевищили бюджет. І потім – 90 відсотків оплати податків – це по місту. Будемо переходити на електронний облік води, і програму вже закупили. Плани є, і непогані. Головне – на місці марно не тупцювати й не лінуватися, уповаючи лише на Бога.
