Деякі аграрії, що займаються рослинництвом, посіяли ярові до нового року. Чи не зарано? Кілька днів, що скували землю різдвяним морозом, а потім – рясний снігопад, вселяють надії, що цей маневр став рятівною можливістю для майбутнього врожаю.
Вчасно – це раніше терміну?
У грудні з його несподіваним весняним теплом озимі дружно збадьорилися. Безсніжні холоди, що раптово накотили на початку січня, неабияк потурбували молоду поросль, поставивши під сумнів щедрі майбутні жнива.
– У подібній ситуації сіяти ярові ранньою весною може бути вже й запізно, – міркують, наприклад, роздільнянські аграрії. – По-перше, рік високосний. А в народі помічено, що кожен такий рік загрожує неприємностями для хліборобів. По-друге, до підзимового посіву схиляло те, що продуктивний шар землі сантиметрів на 20 був вологим. Тобто було добре середовище для розвитку насіння. По-третє, якщо знову надійдуть морози, то посіяні зерна не постраждають. А будуть мовби дрімати в ґрунті, зберігатися там, як у природному складі. Зовнішні холоди навіть корисні, бо обмежать вплив хвороботворних бактерій. По-четверте, буває, що при пізньому Великодні, як, наприклад, цього року – 1 травня, у березні-квітні можуть зарядити дощі. Вони розмочать ґрунт, і його неможливо буде як слід обробити й потім посіяти.
Подібні прогнози засновані на тому, що клімат змінюється на очах. Триває потепління. І якщо раніше сівач вичікував момент «зрілості ґрунту», то тепер розумно було б поквапитися. Інакше можна втратити час, коли поля повні вологи: її наявність – найважливіша запорука врожаю.
Сіяти треба, але знати – що
Кажуть, у цьому сезоні пощастило тим, хто посіяв неглибоко, по сухій стерні. Саме ці посіви дали сходи дружніші, завдяки наявності вологи у верхньому шарі. На полях же, оброблених заздалегідь, вона випарувалася. Хоча, за великим рахунком, це випадковий успіх, а не закономірність. Яким же чином послабити залежність посівів від примх зовнішнього середовища?
– Погодних змін не треба боятися, до них треба готуватися. Одним зі способів домогтися врожаю є застосування відповідного до часу та клімату насіння. Уже виведено досить багато сортових підборів для пшениці, кукурудзи, соняшнику, у яких період від сходів до формування колоса дуже нетривалий. Є сорти ранньої, навіть надранньої зрілості. Є культури, здатні витримати значну посуху й при цьому дати врожай. Також розроблено багато технологій, при яких рослина дає зерно навіть при малій кількості вологи, – говорить фітосанітарний інспектор Віктор Поштаренко. – Не панацея, але нерідко вихід зі становища. Бо сіяти все одно треба.
Урожай, більший за звітний
Так, шанси на нормальний урожай завжди є, але їх використання коштує недешево. Можна тільки поспівчувати українському хліборобові, якого порівнюють із європейським, але не дають і частки тих привілеїв, державних дотацій, якими користується будь-який його західний колега. Більше того, навіть належну за законом поміч давно не перераховують на рахунки господарств. А віднедавна вже й не обіцяють. Кредитні відсотки в банках непомірно великі для хліборобів. Фермери просто поставлені в умови виживання. Тому слідом за ними й усій країні варто задуматися над прикметами, за якими рік може виявитися досить неситим.
Не дивно, що у виробників зерна немає бажання давати дійсні відомості про зібрані врожаї у звітах, які з них запитують у відповідних відділах райдержадміністрацій.
Господарі мудро помовчують: вони знають, навіщо притримують частину врожаю в коморах. Це потрібно, щоб ближче до весни, коли спаде закупівельний ажіотаж жнивного періоду й ціни на зерно піднімуться, виручити більше грошей від проданого.
При цьому, вважають вони, державі теж не приносять користі їхні публічні одкровення перед статистикою. Оптимістичні повідомлення, що перекочовують потім до ЗМІ, – чудовий орієнтир для закордонних трейдерів. Біржовий ділок не сіє, не оре, а сидить із чашечкою кави біля комп'ютера і, не обтяжуючи себе промисловим шпигунством, задарма одержує відомості про те, який вал зібраного зерна. І коректує ринкові ціни. Що більше довідок про жнивний тоннаж, то квапливіше трейдер скидає ціну. Часто настільки, що національні виробники не можуть одержати відчутний прибуток. Відшкодувати свої трудові й матеріальні витрати їм зазвичай ледве вдається так, щоб «розійтися по нулях».
Нагодуємо цілий світ! А себе?
Можна, звичайно, припинити битву за результати й вирощувати, скільки дасть природа. Але тоді нічим буде наповнювати бюджет, до 70% якого забезпечує експортна торгівля хлібом.
Торік доктор економічних наук Микола Калинчик, що очолює аналітичний центр в Асоціації фермерів і землевласників України, опублікував свої економічні міркування. За його висновками, український бюджет від світового лідерства у вивезенні зерна міг би одержувати стільки, що всі фінансові проблеми країни можна було б розв'язати без підняття плати за комунальні послуги та збільшення цін на горілку.
З одного боку – бажання нагодувати цілий світ аграрною продукцією українських полів, а з іншого – той факт, що значна частина власного населення не може одержати в достатку необхідні для життя харчові продукти. На думку роздільнянців, експорт зернових і олійних культур не є рятівним засобом від розпаду економіки. Чим станемо торгувати, коли чорнозем буде виснажений?..
