Сільськогосподарське товариство «Топаз» в черговий раз посіло найвищу сходинку районного трудового змагання. За традицією, переможцю вручають перехідний прапор. Але вже декілька років поспіль стяг не виносять із кабінету керівника господарства Миколи Миколайовича Шишкіна. Такий стабільний і вагомий здобуток він вважає заслугою кожного працівника господарства.
Нині в «Топазі» сумлінно трудяться 40 представників найпочеснішої з професій. Однією з найважливіших вважає хліборобську справу і сам Микола Миколайович. До рідного колгоспу він сімнадцятирічним юнаком повернувся прямо з… абітурієнтської лави. Бажання стати моряком зникло вже після другого вступного іспиту до вищого морехідного училища. Не припала до душі сільському хлопчині метушня галасливого міста. Тоді раз і назавжди зрозумів: від землі – нікуди!
Відтоді минуло більше 30 років. Позаду залишилися робота слюсарем на зернотоку, служба в армії, навчання в Одеському сільськогосподарському інституті, розформування колгоспу, перші успіхи на посаді керівника новоствореного господарства. І завжди залишалися любов до землі та відповідальне ставлення до роботи. Не відстає від шефа і його трудова команда. Працюють у «Топазі» справді завзято, невтомно примножуючи трудову славу товариства.
У чому ж секрет такої самовіддачі? Як зацікавити людей цінувати свою роботу? Ніякої таємниці з того Микола Миколайович не робить: «Все, що потрібно, – уважне ставлення до людей, належні умови праці та гідна зарплата».
Що слово у директора успішного сільгосппідприємства не розходиться з ділом, свідчить відсутність плинності кадрів, а ще – пісні, що лунають всюди, де працюють дівчата з овочівницької бригади, та велика гордість, з якою землероби говорять про свій «Топаз». До речі, теплицями в господарстві почали займатися передусім задля створення нових робочих місць. Сьогодні «топазівські» огірочки, цибуля, помідори, капуста – нарозхват. А все тому, що вирощені з любов’ю і за європейськими стандартами. Частину врожаю, зазвичай томати, здають на Овідіопольський консервний завод.
– Добре було б і свою переробку мати, – ділиться М. Шишкін, – та це, мабуть, іще довго залишатиметься нездійсненою мрією. Будівництво переробного комплексу – справа серйозна, вимагає неабияких капіталовкладень, а найголовніше – змін у податковому кодексі на користь сільгоспвиробника.
Що саме треба змінити в законодавстві, аби село не виживало, а жило, знають усі трударі господарства.
– Держава нарешті повинна подбати про тих, хто її годує, зокрема ввести довгостроковий мораторій на продаж землі, – переконаний Микола Миколайович. – Якщо й продавати землю, то лише державі, з подальшим переданням у пільгову довгострокову оренду тим, хто на землі живе та працює.
Поки ж високопоставлені мужі готують реформи для землеробів, у «Топазі» сподіваються одержати новий хороший урожай. Адже всі знають, що удача – незмінна супутниця «Топазу». Як винагорода за працелюбність, відданість рідній землі та великому хліборобському роду.
