Бути чи не бути останньому ставку?

Біля водойми тиша. Не видно рибалок, не приходить худоба на водопій. На березі тільки залишки снігу. Але щойно прийде тепло, життя тут загуде знов. 

Зима приспала все навколо, та тільки не переживання мешканців Чорногірки. Нині у них на вустах подальша доля сільського ставка, який, до речі, – останній у Березівському районі.

Наразі все нібито гаразд. Ставок в оренді у керівника місцевого сільгосппідприємства «Чорногірське» Віктора Гришакова. Він розвиває водойму, раз на два роки її зариблює, чистить та зміцнює дамбу. Кілька років тому навіть провів туди освітлення.    

Платячи оренду як за ставок, так і за пасовище навколо водойми, Гришаков не забороняє селянам пасти та напувати худобу. Проте, як виявилося, всім не вгодиш, бо за день рибалки треба сплатити двадцять гривень, а хотілося би безкоштовно. Як то кажуть: «мед, та ще й ложкою». 

– Ой, не подобаються мені всі ті розмови про наш ставок, – каже бабуся Ганя. – А якщо потім взагалі наш Віктор Іванович відмовиться від нього? Ви розумієте, якщо водойма лишиться без господаря, то просто висохне.

Як з’ясувалося, її побоювання не безпідставні. Спочатку сільський голова почав розмову про підвищення орендної плати майже в шість разів, але виявилося, що це не в його компетенції, оскільки дана водойма перебуває під юрисдикцією обласної ради. Проте проблема, яка нині лише в зародку, починає проявлятися. Згідно з новою нормативно-грошовою оцінкою, оренда водного об’єкта на рік складатиме не 12, як тепер, а майже 70 тисяч гривень. І якщо обласна рада перегляне умови, то ніхто не схоче орендувати за такі гроші ставок, бо це економічно не обґрунтовано. 

– Пам’ятаю, якось у вашій газеті читав статтю Миколи Тіндюка. Він тоді писав, що за гектар водяного дзеркала орендарі платять 150 гривень, а обласна влада прагне довести цей показник до 250. Так заради того, аби зберегти той ставок для села, я взяв його в оренду за 1500 гривень і плачу вже майже десять років, – говорить Віктор Гришаков. – Мені цікаво, як в інших районах платять орендарі.    

Тож після таких розмов і роздумів селяни почали боятися, що Віктор Іванович відмовиться від ставка. 

– Наші страхи небезпідставні, ми вже маємо негативний приклад, є з чим порівнювати, – говорить місцевий рибалка Василь. – Мешканці Демидового досі згадують, як на ставок ходили з вудкою та мали де напувати худобу. Але вже майже два десятки років, як у них на водоймі прорвало греблю. На очах у селян день за днем площа водяного дзеркала поволі зменшувалася і зрештою зникло зовсім. Його можна було тоді врятувати, просто у той переломний момент розпаювання не було господаря. Потім греблю відбудували, та пізно – ставок не відродився.

Водойма у Чорногірці ще радує селян, проте чи залишиться ставок, а чи лише спогади про нього, нині не ясно. Звісно, комусь би хотілося, щоб орендна плата була якнайвищою, – все ж таки це надходження до бюджету, проте як би не вийшло так, що від добрих намірів дійде до біди, якщо ставок залишиться без господаря.

Выпуск: 

Схожі статті