Зранку на автобусній зу­пинці зібралися селяни. Враження таке, що вони вирішили всім селом поїхати до міста в якійсь особливій справі. Але виявляється, це звичайний день: мешканці Першотравневого їдуть на роботу. Хто до Одеси, хто до райцентру.

Було, та загуло…

– Навіть не віриться, що не так давно все було інакше. Ми працювали на місці і нікуди не доводилося їздити, бо на птахофабриці всім вистачало роботи, – говорить Валентина. 

Нині вона щодня, йдучи на зупинку, мимоволі поглядає на пам’ятник Олександрові Янчеву – колишньому директору колись великого підприємства. І її бере сум, що такі великі зусилля зведено нанівець.

Вже минуло п’ять років, як зупинено виробництво колись – ще за Радянського Союзу – знаменитої Комінтернівської птахофабрики. Проте вона єдина з 26 подібних фабрик в області, яка майже вціліла. Нині триває боротьба за підприємство. Звісно, кожна із зацікавлених у цій справі сторін обстоює власну правду. Чого ж сподіватися селянам?

Ситуація склалася незвичайна, і з цього приводу є кілька думок.

Від застави до аукціону один крок, або Фабрика роздору 

Не занурюючись у подробиці справи в роки виробництва і простою, поглянемо на останні події. Підприємство, отримавши кредит, опинилося під заставою в одному з банків. Згодом, не повернувши гроші, збанкрутувало. З часом фабрику виставили на аукціон за 123 мільйони гривень і п’ять разів знижували ціну за відсутністю охочих її купити. Потому кредитний комітет і арбітражний управляючий затвердили рішення розпочати торги з мінімальної ціни – близько 10 мільйонів гривень – і піднімати її під час аукціону. Новим власником став депутат Одеської облради Валерій Кондратюк. 

Проте існує інша зацікавлена сторона, яку підтримує колишній керівник підприємства Володимир Пічовал. Подано позов до суду, щоб визнати аукціон недійсним через проведення продажу з порушеннями. 

Обидві сторони закидають одне одному звинувачення у відсутності наміру налагоджувати виробництво і прагненні лише збагатитися на продажі вартісного обладнання. 

– Ніхто й не здогадувався, що буде така боротьба за фабрику. Можна подумати, що є багато охочих розводити кури в Одеській області. Своєю чергою хочу сказати, що у мене є бізнес-план і ми разом із компанією «Сталсервіс» плануємо інвестувати не лише в розвиток птахофабрики, але й у низку об’єктів по району, – говорить Валерій Кондратюк.

Він зазначає: аби не втратити щойно придбане підприємство, частину виробництва довелося одразу перепродати, а ще одну частину заставити в банку.

– Цей об’єкт відіграє важливу роль у розвитку району, – наголошує голова РДА Дмитро Наталуха. – Це і надходження до бюджету, і робочі місця. На жаль, нині ми можемо лише спостерігати за перебігом судових процесів. Проте сподіваємося, що вони скоро завершаться і райдержадміністрація зможе надати підтримку в плані розвитку та відновлення цього важливого об’єкта.

Пам’ятають і плекають надію

Тож поки справа розглядається в судовому порядку, мешканці сіл, де є дільниці підприємства, розмірковують, до чого все йде. 

– Ми добре пам’ятаємо ті часи, коли з посмішками у доброму гуморі сідали в автобус, який доправляв усіх на роботу. Тоді було близько 700 працівників. Неможливо забути той розквіт, коли підприємство виробляло 120 мільйонів яєць на рік, – розповідає колишній зоотехнік Олександра Бондарчук. – А нині серце кров’ю обливається… Я особисто знала Олександра Янчева, він брав мене на роботу. Якби він побачив, що сталося з його дітищем, то не витримав би. Він дуже багато добра зробив, і селяни з вдячності встановили йому пам’ятник.

Люди кажуть, що чекають на такого керівника, який відродить птахофабрику.

– Односельці питають мене: «Семе­нівно, коли ж фабрика відкриється?», – говорить О.С. Бон­дарчук. – А хто ж знає... Ніби з’явився власник. Людям вручили картки, почали потроху видавати зарплату, яку заборгувало підприємство. 

Проте насторогу в селі виклика­ло те, що новий власник вивіз техніку з об’єкта. Але, як пояснив В. Кондратюк, техніка потребує ремонту, і забрали її, аби полаго­дити. 

Селяни чекають, що виробництво, як фенікс, відродиться з попелу. Бізнесмени своєю чергою пере­конують, що саме це й є їхньою основною метою в боротьбі за право власності. Проте ніхто не згадує, що ринок в Україні нині змінився, і так, як раніше, вже не буде. А тому влас­нику, який справді займатиметься налагодженням виробництва, якщо це не пусті балачки, треба буде конкурувати з європейською продукцією.