Удобне: приїздіть, коли цвіте персик

Кожна людина має право на радість. Навіть у такі часи і з такими новинами, що вганяють у депресію. 

Від тяжких думок втікаю до Удобного. Є таке село у Білгород-Дністровськім районі. Зараз тут саме цвітуть персикові садки. Гектарів, мабуть, із двісті. Навесні село підперезане рожевими прямокутниками з усіх боків. 

Коли на півдні Японії зацві­тає сакура, до речі, теж у квітні, майже вся країна йде у відпустку. В Удобному – не так. Тут відпочивають хіба що на Різдво та на Великдень. А решту днів підрізають, обприскують, поливають, проорюють, охоро­няють свої садки. Добре, якщо в тебе тих дерев півсотні. А якщо дві або чотири тисячі? Спокою не матимеш протягом цілого року. 

І не факт, що рясно вродить. А якщо й вродить, не кажи гоп. Як зірвеш з дерева, живе всього три дні. 

Тим і славиться удобненський персик, що натуральний. Перекупники беруть його, як то кажуть, з руками. Але з таким бізнесом «нічим здачі давати». Щоб заробити, треба врожай самому десь збувати. 

Тож як тільки липень на поріг, у селі настають жнива. До пів­ночі фрукти рвуть і пакують. А на світанні старенькі фермерські бусики (мікроавтобуси) виїз­дять до обласного центру та навколишніх курортів у при­бережній зоні. Два місяці пос­піль в Удобному не сплять. Ті два місяці рік годують. 

Типовий удобнянин – фермер Володимир Влащицький. Знаю його вже майже десять років. Це він навчив мене прищеплювати саджанці, підрізати дерева, боротися зі шкідниками.  

Володимир Юрійович ду­же неординарна людина. Зароб­ляє на шматок хліба з саду у кілька гектарів. А на своєму довгому і вузькому як ремінь городі облаштував справжню дослідну станцію. Там рядки яблунь на шпалерах, тут мигдалевий розплідник під посадковий матеріал. Ще далі – експериментальні посадки нових сортів крупноплідної аличі і черешні з пружними ягодами, що відскакують від удару об камінь, мов м’ячики…

Місця для експериментів не вистачає, і кожної осені Влащицький якісь деревця викопує, роздає друзям. 

Якось Володимирові Юрі­йо­вичу потрапила до рук ста­ренька книжка Г. Фетісова «Пло­­дів­ництво і ягідництво». Най­­більше в ній зацікавив розділ «Се­лекція». Почав пробувати сам. Перший досвід був вда­лим. Схрестивши нектарин «Лола» з персиком «Кардинал», селекціонер-початківець от­ри­мав новий сорт плодів з майже непомітною ворсою, оригінальним кольором і тонким смаком. Плоди – гарні й великі за розміром. Дозрівають на 20 серпня, коли на базарі такого дива вже ні в кого немає. Назвав сорт «Емілія», на честь дружини. Другий сорт – «Наталка» – на честь доньки. Третьому дав ім’я «Едельвейс». Просто тому, що слово милозвучне і легенди про цю квітку зворушили своїм романтизмом фермерське серце.

Селекційні інститути над вдо­с­коналенням персика за вели­ким рахунком не працюють, вва­жає В. Влащицький. Нового посадкового матеріалу ніхто не пропонує. Фермерові ж запатентувати перспективний сорт майже неможливо – дуже дорого. Тож спасибі хоч за те, що не забороняють займатися селекцією будь-кому на свій ризик. 

Кожен рік на Покрову в Удоб­ному святкують день села. Минулого року, наприклад, уро­чистості тривали чотири години поспіль. Був чудовий концерт. Зі сцени місцевого будинку культури вшанували мало не кожного з двох ти­сяч мешканців: фермерів, вчителів, медиків, молодят і тих, хто відсвяткував «золоте весілля», гостей з сусідньої Молдови. Та найбільше автора цих рядків вразило вшанування молодих батьків: «від Покрови до Покрови» у селі народилося тридцять шість немовлят. 

Тридцять шість нових надій на щасливе майбутнє лише за рік подарувало Україні тільки одне село! Ну як такому не радіти?! 

Не вірте нікому, хто твердить, що у нас усе погано. Є на нашій землі багато місця для радості. Навіть у тяжкі часи… 

 

Выпуск: 

Схожі статті