…У центрі Шевченкового зібралися гарно вдягнені жіночки. Вони чекали на свято. Катерина Федорівна Варчук, придивляючись до гостей, підійшла й до мене.

– Добрий день. Я пам’ятаю, ви вже були у нас у селі. Минуло майже два роки, – почала розмову жінка.

– Здрастуйте. Так, була, писала про ваші проблеми.

– Добре, що приїхали, тож побачите, як ми нині живемо. 

Шевченкове – село невеличке. Свого часу слава про нього линула в усі куточки Радянського Союзу, адже саме звідси починалася індустріалізація сільського господарства. Тут створили першу в державі МТС. Поступово колектив станції був уславлений механізаторами, удостоєний високих урядових нагород. Цей населений пункт навіть згадується в енциклопедіях. Проте минули роки, Шевченкове пережило розвал. На зміну розквіту прийшов занепад. Кілька років поспіль «ОВ» висвітлювали проблеми, з якими стикалися селяни. З моменту останньої публікації – «Там, де цвіте бузок» – минуло майже два роки. То був останній мій візит до села. Добре пам’ятаю аварійний стан Будинку культури. Здавалося, що ось-ось на голову впаде дах. Стіни були обдерті, вікна розбиті... Неможливо не згадати про сумний настрій селян, які вже не вірили, що у їхнього села взагалі є майбутнє. Вони жили минулим та безнадійно кивали в бік пустих будинків. Тоді у своїх матеріалах я сумувала разом з ними, бо розуміла, що село вимирає і, чесно кажучи, не вірила, що відродження можливе.

Цього разу вирушила туди, бо у шенченківців свято – День села. Ніяк не очікувала, що побачу приємні зміни. 

…Будинок культури відремонтований – із новими вікнами та дахом. На сцені місцеві дітлахи тішать присутніх своїми талантами. Вони раді чути оплески з повної людей зали. Із запашним короваєм селяни зустрічають головного гостя, депутата обласної ради Князя Хачатряна, завдяки допомозі якого село відродилося.

– Ніхто не вірив, що це можливо. Купа листів, які ми писали роками, нічого не дали. Зверталися до президентів та прем’єрів. Приїздили численні посадовці й депутати, але ніхто з них не подав конкретної допомоги, – говорить сільська голова Ніна Кондрова.

Вона зауважує, що лише місцевий мешканець зрозуміє той біль, ті проблеми. Адже Князь Аршалуйсович виріс у Шевченковому, і тутешні біди йому болять, як і негаразди всього рідного краю. Бажання допомогти, навести лад у селі та районі спонукало його балотуватися в депутати районної ради. Знаючи активну позицію підприємця, сільчани під час виборів проявили до нього довіру. І не помилилися. Тож по закінченні депутатського терміну люди знову віддали голоси за його кандидатуру вже до обласної ради. 

Князь Аршалуйсович постійно переймається проблемами села та його жителів. Не чекає, поки до нього звернуться по допомогу, а сам відвідує села, цікавиться їхнім життям, потребами. 

– Знаєте, це справді свято, бо життя у нас змінилося на краще. Молодь уже так не тікає, пустих будинків уже немає. Село газифіковано, відремонтовано водогін, дорогу. З новими вікнами затишно у школі та в садочку, новий дитячий майданчик установили. А нещодавно освітлення на вулицях з’явилося і навіть нова автобусна зупинка, – говорить Віра Кушнір, яка живе в селі майже сорок років. 

Як розповів сам депутат, це село справді для нього багато чого значить. Він пообіцяв землякам, що докладе максимум зусиль, щоб змінити все на краще. Чимало вдалося залучити коштів з обласного бюджету, але значна частка – власних. 

– Тут уже виконано майже все, що я намітив у планах. Багато вже зроблено і в районі, проте турбот ще чимало, – зазначає К. Хачатрян.

Спостерігаючи за радісними дітлахами та усміхненими сільчанами, розумію, що нарешті і на вулиці Шевченкового прийшло свято. Щоб відбулися зміни на краще, найголовніше – мати бажання. Тоді не буде сумної статистики, що десь із мапи зникло ще одне село.