7 грудня – День місцевого самоврядування

Сьомого грудня країна святкує День місцевого само­врядування. Немає, напевне, керівних структур, з якими нам доводилося б частіше стикатися безпосередньо, вирішуючи свої проблеми, звертаючись по допомогу чи висловлюючи претензії, ніж з місцевими радами. 

За час існування незалежної України ми вже до певної міри звикли до цієї колись нової суспільної реальності, з її часом запеклими виборами, сесійними змаганнями та виставами, спробами бодай якось узгодити законні бажання громади з майже постійно скромними можливостями місцевих бюджетів.

Для більшості з нас органи місцевого самоврядування – то єдина, по суті, можливість і собі взяти участь у владі, безпосередньо вплинути на її роботу – причому в режимі спокійного, конструктивного діалогу.

Ми все ще іноді не можемо збагнути деяких особливостей цієї суспільної інституції. Не всі знаємо, що обласна рада не керує районними, а ті – сільськими. Всі самоврядні громади є незалежними. Тільки на Одещині їх кількість сягає півтисячі.

 

«Малі» справи з велетенським ефектом

На Одещині День місцевого самоврядування є професійним святом для десятьох тисяч депутатів різних рівнів – районних, міських, селищних і сільських. Віднедавна у процесі децентралізації у нас почали з’являтися нові самоврядні структури – об’єднані територіальні громади. Цього року, після проведених наприкінці жовтня місцевих виборів, кількість ОТГ в області ледь не подвоїлася – до вже наявних дванадцятьох додалося ще одинадцять. Кажуть, зрештою цей процес призведе до того, що саме на місцях, у максимальній наближеності до людини, буде сконцентрована основна маса ресурсів та повноважень. Яку думку з цього приводу має голова Одеської обласної ради Анатолій Урбанський, ми поцікавилися у нього якраз у переддень свята.

– Анатолію Ігоровичу, напевне, відколи існує наша держава, постійно йдеться про те, що самоврядування мусить мати більші повноваження та більші ресурси. Втім, далі розмов справа зазвичай не рухалася. Чи нині ситуація стала іншою?

– Зараз у нашій країні відбувається одна з головних реформ – децентралізаційна. Її запропонував наш Президент, іще коли був кандидатом на цю посаду. Зараз вона активно втілюється в життя, і вже тепер ми відчули її ефект – особливо на місцях. Адже бюджети всіх рівнів, починаючи від сільської ради – і до обласної, отримали значно більший фінансовий ресурс. І завдяки цьому ресурсу зараз по всій області доволі динамічно приводяться до ладу всі соціальні об’єкти – ремонтуються школи, дитсадки, ФАПи, будинки культури. В таких темпах це не робилося жодного разу за останні 26 років. 

– Ви могли б назвати найяск­равіші приклади змін на краще, які відбулися саме завдяки тому, що місцева влада отримала нові повноваження та нові ресурси?

– Такі приклади є в усіх куточках нашої області. На півночі, приміром, створили найбільшу в області і одну з найбільших в Україні об’єднану територіальну громаду – це Балтська ОТГ. І щоразу, коли її відвідую, я бачу все більше та більше поліпшень у житті тутешніх мешканців. Тут також ремонтують школи й дитсадки, а крім того, зараз ми активно працюємо там над створенням Палацу спорту.

Коли ж ми говоримо про центр, то буквально минулого тижня я відкривав медичний заклад у Сичавці. ФАП там працював іще з 1965 року, і до останнього часу цей заклад перебував у стані, що не витримує жодної критики. Але зараз, саме завдяки децентралізації, місцева громада виділила понад три мільйони гривень на ремонт. Певна сума була виділена і з обласного бюджету. І спільними зусиллями зараз ми отримали сучасний медичний заклад, що обслуговуватиме шість найближчих сіл. Чим поганий приклад?

На півдні можу згадати Ізмаїл. В місті не було Палацу спорту, та завдяки співфінансуванню з бюджетів усіх рівнів – міського, обласного та державного – вже до кінця 2019 року, я гадаю, ізмаїльська громада отримає сучасний спортивний заклад.

А от у Рені ще за радянських часів було закладено поліклініку, але ніколи не вистачало коштів на її завершення. Зараз ми тут наближаємося до фіналу, і вже наступного року зможемо вповні завершити будівництво і облаштування цього медичного закладу, котрий працюватиме на місто і на весь Ренійський район. 

І це лише невелика дещиця того, що робиться завдяки децентралізації. Думаю, що ще кілька років, і ми зможемо впевнено сказати, що всі соціальні об’єкти, які є у нас в області, цілком відповідатимуть новим, сучасним вимогам.

– Тобто тут ідеться не про якісь масштабні мегапроекти? Тут просто маса невеличких досягнень, які, власне, й поліпшують умови життя в усіх наших містах і селах?

– Звісно, може звідси, з Одеси, ремонт якоїсь провінційної амбулаторії не виглядає дуже масштабним, однак для мешканців тієї місцевості він є надзвичайно важливим.

Втім, ми займаємося і такими речами, котрі насправді є мегапроектами, звідки не поглянь. Маю на увазі ремонт доріг. Митний експеримент, ініційований нашим Президентом, дозволив вийти на фінішну пряму у будівництві траси М-15 Одеса – Рені. Тепер перед нами стоїть іще одне завдання – зв’язати всі районні центри з трасами міжнародного значення. 

Дорога до Вилкового та Кілії не ремонтувалася двадцять років. Торік навесні ми, у присутності Президента, відкрили її після ремонту. І Ви знаєте, я спілкувався з місцевими жителями, вони дуже вдячні за цю дорогу, адже кількість туристів, що відвідали цей надзвичайно мальовничий край, зросла в рази. Людям здавалося просто неймовірним, що шлях до міжнародної траси, котрий раніше тривав до шести годин, тепер можна подолати буквально за годину – гарною європейською дорогою.  

А зараз ми розпочали розробку проекту північної дороги Р-33, яка стане альтернативою нашій київській трасі. Вона зв’яже більшість районних центрів із трасами міжнародного значення – від Балти до Кучургана. Це наступний об’єкт, яким ми займатимемося після завершення траси М-15. А от дорога, що зв’яже з міжнародною трасою райцентр Тарутине, може з’явитися вже наступного року. Цей об’єкт був пролобійований особисто Президентом, і вже зараз виділено половину коштів на будівництво цієї дороги.  

– Чому ж, незважаючи на такі яскраві приклади, область загалом не є лідеркою у створенні об’єднаних територіальних громад, і особливо гальмується цей процес на півдні, по якому Ви щойно навели чимало позитивних прикладів?

– Тут слід зважити на те, що наша область є багатонаціональною. У нас тільки офіційно мешкають представники 133 національностей, і більшість національних груп – саме на півдні Одеської області. І вони з певною осторогою ставляться до цієї реформи. Хоча я можу навести приклад: ми з вами мешканці Одеси – великого міста, обласного центру. Останнім часом, приміром, міськраду тут очолювали і єврей Едуард Гурвіц, і росіянин Олексій Костусєв, і для нас із вами в багатонаціональній громаді, якою є Одеса, це не мало жодного значення, ми ніколи не зважали на національність, ми оцінюємо і оби­раємо людину за її вчинками. А в ситуації з об’єднанням я дуже вдячний Президентові за те, що воно є добровільним, ніхто з-під палки заганяти людей в ці громади не буде.

Але я знаю вже багатьох сільських голів на півдні, котрі нині роблять кроки до об’єднання, не надто переймаючись національними ознаками. Більше того, у нас вже створено громади і в Кілійському, і в Білгород-Дністровському ра­йонах. Тобто ця реформа набирає обертів і на півдні Одещини.

– Кінець кінцем той же Болград – неофіційна столиця українських болгар – є райцентром і для молдавських, і для албанських сіл, і ті не зазнають жодних утис­ків за національною ознакою…

– Цілком вірно. Більше того – я хочу сказати, що наш новий закон про освіту якраз слугує тому, щоб не розділяти людей за національною ознакою. Бо молдаванин ти, болгарин чи гагауз, ми всі, зберігаючи свій етнос, є українцями, громадянами України. 

І якщо не давати можливості представникові, скажімо, болгарського етносу будувати свою кар’єру в державній службі, я вважаю, що саме це й було б дискримінацією. А як він зможе працювати в державних органах без знання української мови, якою ведуться всі документи? Тому ми зараз маємо формувати нове покоління, котре буде вільно говорити українською, не забуваючи свою рідну мову. Тому в законі про освіту написано, що з першого до четвертого класу діти вивчатимуть свою рідну мову. А ми, своєю чергою, в межах нашої обласної програми розробляємо можливість включити до переліку шкільних предметів рідну літературу наших меншин. Тому про якусь там дискримінацію можуть вести мову тільки люди, що прагнуть спекуляціями на цій темі заробити дешеві політичні дивіденди.

– Іноді села не поспішають об’єднуватися, бо побоюються певного егоїзму з боку поселення, яке стане «столичним» у новоствореній громаді…

– Давайте дивитися правді в вічі – звісно ж, розвиток завжди починається з центру. Але коли цей центр вповні братиме на себе клопіт хоча б з власного розвитку, то вже обласна рада зможе зосередитися на проблемах околиць, котрим бракує власних ресурсів. І тут дуже важливою є тенденція до співфінансування, яка зараз у нас є виразною, – коли ми разом, спільними зусиллями концентруємо кошти для вирішення якогось конкретного питання.

– Загалом стає очевидно, що на рівні територіальних громад зосереджуються значно більші ресурси та повноваження, ніж раніше. І зараз експерти часом кажуть, що при цьому буде нівельована роль районних рад, що вони просто вичерпають себе.

– Я цілком згоден із цією думкою. У нас, наприклад, є Подільський район – там створено дві громади, які повністю покривають його територію. І кошти вони отримуватимуть уже напряму і самі визначатимуть стратегію розвитку своїх громад. Прямого закону про розпуск районних рад іще немає, але я думаю, що, ніж виконувати роль такого собі весільного генерала, краще б вони саморозпустилися – бо від них уже нічого не залежатиме.

– Чи не спіткає така ж доля і обласну раду?

– Ні, навпаки, в рамках децентралізації все менше й менше повноважень залишатиметься у обласної державної адміністрації. Все більше повноважень отримуватимуть місцеві ради, в тім числі й обласна. І в підсумку цієї реформи голова облдержадміністрації виконуватиме, по суті, функції префекта – стежитиме за дотриманням конституційних норм при роботі місцевої влади. А при обласній раді працюватиме виконавчий комітет, який буде реалізовувати рішення, ухвалені на сесії облради. 

– Вже зараз Ви можете анонсувати створення Одеського обл­виконкому?

– Я думаю, що зараз про це ще рано говорити. Ми маємо прийти до цього зважено і чітко. Але вже й нині ми бачимо, що все більше й більше питань перекладаються на депутатський корпус облради. Ми це відчули, коли кожен з депутатів в своєму окрузі отримав певні кошти на реалізацію своїх передвиборних обіцянок, пов’язаних зазвичай з ремонтом певних соціально значущих об’єктів.

– Перш ніж очолити обласну раду, Ви тривалий час успішно працювали в морському бізнесі. Чи були якісь сюрпризи, пов’язані зі зміною Вашого амплуа?

– У політиці я новачок. Моє обрання депутатом, а потім головою Одеської обласної ради – це перший випадок, коли я зайнявся політичною діяльністю. Раніше я очолював чимале підприємство. Це дозволило мені створити свій певний капітал, що дало змогу, не переймаючись статками своєї сім’ї, вповні сконцентруватися на роботі, пов’язаній з підвищенням соціальних стандартів населення. 

В депутати облради я балотувався вперше, і як Ви знаєте, отримав в Ізмаїлі величезну підтримку виборців, мій результат був одним з найвищих у країні. Це значною мірою зумовило й мою перемогу на виборах голови облради.

Звісно, управління приватним підприємством і робота в обласній раді – це величезна різниця, абсолютно різні системи керування. Чітко можу тільки засвідчити, що багато які питання, котрі, на думку пересічного громадянина, мають просте рішення, насправді потребують значного часу і значних зусиль. Дається взнаки, зокрема, і бюрократичне зволікання. Саме його, сподіваюся, й допоможе подолати нинішня децентралізація. 

– Мені траплялося чути, що за манерою поведінки, за дисциплінованістю Одеську обласну раду можна ставити за приклад навіть нашому парламенту…

– Річ у тім, що обласна рада – це майданчик не стільки політичний, скільки господарський. І я дуже вдячний усім своїм колегам-депутатам, не зважаючи на їхню партійну приналежність, за те, що ми вміємо консолідувати свої зусилля і солідарно приймати всі рішення, пов’язані з життям області, поліпшенням соціальних стандартів для її мешканців.

Однак я не став би недооцінювати й наш парламент, адже таку кількість важливих, потрібних законів, що їх ухвалила Верховна Рада саме цього скликання, не готували ніколи раніше. Тут і вже згадане питання децентралізації, і електронні декларації, і створення антикорупційних органів. Все це дозволило нам стати на шлях розвитку нашої країни як нормальної демократичної європейської держави. І нас вже сприймають як повноцінних цивілізованих партнерів. Свідчення тому – і підписання угоди про зону вільної торгівлі з Євросоюзом, вже запроваджений безвізовий режим.

Так, мені і, я думаю, більшості наших громадян хотілося б, щоб розвиток був ще швидшим, ще динамічнішим, але, повірте, навіть і тих досягнень не було б без тієї енергії, яку доклали до їх реалізації наш Президент і депутати нашої демократичної коаліції.

 

Благодарственное письмо

Когда в депутаты идешь не по расчету, а по велению сердца

Седьмого декабря вся Украина празднует День местного само­управления.В связи с этим хочется выразить огромную благодарность председателю областного совета Анатолию Игоревичу Урбанскому, депутату областного совета Валентину Дмитриевичу Волканову, председателю Измаильского райсовета Василию Павловичу Антонюку за безграничную заботу о жителях с. Муравлевка. 

До этого времени 20 лет выборных компаний громада видела депутатов только перед выборами и затем пути избирателей и депутатов расходились, причем навсегда.

Но с 2015 года, когда на выборах в местные советы прошли А.И. Урбанский, В.Д. Волканов и В.П. Антонюк, мы увидели и почувствовали, с какой любовью и заботой эти люди относятся к нашей громаде. Несмотря на свой тесный график работы, Валентин Дмитриевич Волканов всегда присутствует на торжественных мероприятиях села, ведет прием граждан. 

За два года совместной работы Муравлевка вздохнула полной грудью. Школа, детский сад, Дом культуры засияли новыми окнами, ФАП получил новую мебель и тепло (проведена реконструкция отопления). Ученики радуются теплым внутренним туалетам, а дошколята – новым стульчикам.

Не без поддержки наших депутатов установлены большие кресты при въезде и выезде из села. Также весомый вклад ощутили жители Муравлевки при ремонте  церкви.

Но никакая бумага не сможет передать ту благодарность, которую выражают жители нашего села А.И. Урбанскому, В.Д. Волканову, В.П. Антонюку за уличное освещение, которое установлено на территории всего населенного пункта.

Уважаемые Анатолий Игоревич, Валентин Дмитриевич, Василий Павлович! Низкий вам поклон! Пусть ваши профессионализм, мудрость, умение ценить и уважать людей с годами только умножаются. Счастья, здоровья, мира вам и вашим семьям!

С уважением, Анастасия СУХОВА, сельский голова Муравлевки, жители села, Измаильский район

Рубрика: 
Выпуск: 

Схожі статті