Ніхто навіть не відчинив дверей

Коли отримала редакційне завдання щодо життя бійців АТО після війни, то перш за все хотілося надати слово людині, яка справді «нюхала порох» і пізнала всі труднощі життя на передовій. Коли перебирала в голові кандидатів, в моїй уяві враз постала особистість надзвичайно скромного, але справедливого чоловіка. У грудні він повернувся зі справжнього пекла – селища Піски Донецької області і найближчим часом він знову приєднається до своїх побратимів. 

Олексій радо пішов на контакт, проте попросив не називати його прізвища і навіть спробував вмовити мене пошукати іншого героя для публікації. Причина такої поведінки виявилася банальною – просто АТОвець не вміє «співати незаслужені хвалебні оди» чиновникам, а газета, мабуть, не надрукує його відверті зізнання про життя після війни. Але мені хотілося почути правду і розповісти про це широкому загалові.

Родом Олексій з Миколаївської області. До Захарівського району приїхав багато років тому – служив на прикордонній заставі села Йосипівка, а згодом перейшов на більш спокійнішу роботу, де не треба було ставити незручні питання командуванню і, що найгірше для доволі принципового чоловіка, – не отримувати на них однозначної відповіді. На все життя Олексій запам’ятав слова одного психолога, які звучали приблизно так: «У вас підвищений рівень справедливості, тож з таким характером в армії вам буде важко». 

На той момент чоловік думав, що зав’язав зі службою… Але не так сталося як гадалося. Коли у 2014 році друзям Олексія почали приходити повістки з наказом про мобілізацію, він з’явився до райвійськкомату добровільно. Тоді чоловіка направили до села Павлівка Котовського прикордонного загону, згодом – до міста Котовськ, а потім – на Арабатську стрілку під Херсоном.

Вперше в зону проведення антитерористичної операції Олексій потрапив у 2016 році – два місяці служив у Зайцевому Донецької області, а вже за другим контрактом зі Збройними Силами України (у червні 2017-го) опинився серед піхоти на самому «передку» – селищі Піски. Ще й сьогодні ця точка найбільш гаряча на карті АТО. Постійні обстріли з боку ворога, у тому числі й із важкого озброєння, забрали життя і скалічили не одного українського воїна. Щодня хлопці, які стоять у Пісках, мужньо дивляться в очі смерті і захищають кожен метр рідної землі. Для Олексія це не просто слова. Це те, що він пережив разом зі своїми побратимами.

По закінченню контракту чоловік вирішив повернутися до Захарівки, де живуть його дружина і малолітній син. Найперше, що треба було зробити – знайти заняття, що приносило б і задоволення, і матеріальний прибуток для утримання родини. Чоловік трохи поміркував і надумав таксувати – оформив усі документи, взяв ліцензію, вчепив на старенький автомобіль «шашечки» і приїхав на стоянку, де зазвичай збираються пасажири. Колеги-таксисти дуже здивувалися, коли Олексій розповів про те, що хоче працювати «по білому». Вже згодом він зрозумів, що таке бажання є далеко не у всіх. 

– Сума першого податку з цього виду підприємницької діяльності склала понад 800 гривень. Після нового року вона зросла до 1560 грн і мені сказали, що згодом знову буде підвищення. Тож я вирішив «згорнути» таксування, бо мої доходи на перевезеннях навіть не наближаються до тих грошей, що я маю заплатити державі, – розповів Олексій.

Будучи надзвичайно товариським і приємним у спілкуванні, чоловік став помічати, як його дратують деякі питання або висловлювання знайомих і геть чужих людей. Зазвичай вони безцеремонно цікавляться скількох сепаратистів Олексій вже вбив, а є й такі, хто відверто зневажає бійців АТО. Мовляв, що ви робите на передовій? Хто вас туди послав? Невже вам більше нічим зайнятися? У такі моменти навіть не хочеться нічого пояснювати людині…

Минуло більше трьох місяців, як Олексій повернувся з війни. За цей час ніхто з чиновників навіть не відчинив дверей його орендованого будинку, не запитав, як живеться, яка потрібна допомога чи підтримка. Чоловік сам вирішив зустрітися з начальством, коли справа дійшла до отримання пільг, що належать учаснику бойових дій за законом. І тут почалося найцікавіше – по оплаті за природний газ і електроенергію вийшли незначні суми, а керівник виробничого управління житлово-комунального господарства, яке постачає населенню питну воду, просто послав АТОвця. Мовляв, дістали вже ці пільговики, за використану вами воду мені грошей не повертають, тож ідіть під три чорти!

– Після цього я вирішив зайти до голови райдержадміністрації, але вже у приймальні мене зупинила молода чиновниця і запросила до свого кабінету, – із сумною посмішкою сказав Олексій. – Я розповів їй про діалог, який вийшов в мене з керівником комунального господарства. Дівчина вислухала, пообіцяла розібратися і зателефонувати мені. Та минуло вже більше місяця і ніхто так і не надав мені жодних пояснень. Знаєте, я не серджуся на чиновників. Зрештою, на війну я йшов і знову йду за власним бажанням, а не задля пільг чи поваги оточуючих. Там, на передовій – справжні люди, найвірніші друзі, які підтримують один одного і словом і ділом, ділять між собою проблеми і радості. Лише заради цього варто вийти зі своєї зони комфорту, ризикнути своїм здоров’ям і навіть життям.

 

ФАКТ У ТЕМУ:

Українська гордість – чемпіонка параолімпій­сь­ких ігор у Пів­денній Кореї Оксана Шиш­кова. В біатлоні та лижних гонках вона виборола дві золоті, три срібні, одну бронзову медалі. після повернення зі змагань Оксана заявила, що свої перемоги та нагороди присвячує воїнам АТО.

Выпуск: 

Схожі статті