У кожного з нас бувають у житті зустрічі, що залишаються в пам’яті назавжди. Для Григорія Петровича Челушкіна незабутньою стала зустріч із Володимиром Івановичем Потапенком навесні тепер уже далекого 1943 року у військовій спецшколі. Тоді Потапенко запропонував: “Ану-бо, друзяко, я намалюю твій портрет. Для нащадків. Попозуй”.
Дотепер зберігає той портрет Григорій Петрович, захоплюючись дивовижною подібністю, досягнутою рукою майстра. А тоді Потапенко всіяв у його душу бажання самому взятися за олівець. Той же Потапенко відгукнувся схвально про перші спроби Челушкіна, дав низку слушних порад. З тієї, воєнної, пори Григорій Петрович не полишає олівця та пензля. Уперше деякі його художні твори я побачив на зборах Братерства воїнів-однополчан 329-го гвардійського мотострілецького полку, що проходили в одному з інститутів. А недавно мав можливість ознайомитися з його полотнами на виставці в Одеській національній академії харчових технологій у день, коли її відвідав Міністр освіти й науки України Василь Григорович Кремінь.
Знаючи, що Челушкін не має фахової освіти, я, проте, сприймав його роботи, як створені професійним, самобутнім художником. Як і всі ті, хто відвідав виставку раніш від мене та залишив свої записи в книзі відгуків: “Прекрасні, натхненні твори. Такі виставки мають бути постійними, вони нас надихають... А.В. Задонський, Т.В. Стрехова”. “Такі виставки різноманітять наші сірі студентські будні. С. Панасенко”. “Дякуємо за подане нам свято душі. Це чудово, що в нашому вузі є такі талановиті люди. Студенти ТОП”.
Справді, душу зігрівають і лікують пейзажі, сповнені то сонячного тепла та світла (“У парку Перемоги”, “Липова алея”, “Пляж санаторію Чкалова”), то спокійних сутінків надвечір’я або досвітнього пробудження (“Узвіз до моря”, “Світанок на Турунчуці”, “Галявина”). Кожна робота по-своєму колоритна, але всі вони об’єднані прагненням автора закарбувати довколишній німий світ природи та сліди людського впливу на неї в їхній миттєвості та неповторності.
І як закономірну сприйняв я реакцію однієї з відвідувачок виставки на картину “Повінь”: “Це ж треба вміти так тонко все помітити і так точно зобразити”. Спадає на думку, що автор і прагнув творити заради того, щоб його картини сприймалися саме так: із захватом і подивом.
