ПРЕЗИДЕНТ УКРАЇНИ
Працівникам культури та аматорам народного мистецтва
Щиро вітаю вас із професійним святом — Всеукраїнським днем працівників культури та аматорів народного мистецтва.
Наша нація подарувала світові безцінні перлини музики і пісні, танцю і живопису, літератури і зодчества. Дбайливо зберігаючи та збагачуючи духовну спадщину, ви утверджуєте гуманістичні ідеали, зміцнюєте моральні засади суспільства.
Нехай ваша сумлінна праця і творче натхнення й надалі сприятимуть розквітові самобутньої української культури та піднесенню національної свідомості.
Зичу вам міцного здоров’я, щастя, добробуту й нових мистецьких звершень в ім’я України.
Л. КУЧМА.
Дорогі друзі!
Традиційно 23 березня Україна відзначає День працівників культури та аматорів народного мистецтва.
З давніх-давен благодатний грунт народного мистецтва був основою, на якій створювалася національна література, музика, професійне мистецтво. Ми пишаємося створеною на Одещині безцінною фольклорною, пісенною, художньою скарбницею. З тими здобутками Одеський регіон вступає в коло світових культур, являючи неповторність своєї культурної спадщини. Сьогодні Одещина займає гідне місце у відродженні та розвитку національної культури України.
2003 рік, що Указом Президента України був оголошений Роком культури в Україні, надав вашому професійному святу особливого значення. Підсумки Року культури довели, що заклади культури Одещини були і залишаються важливими і незмінними осередками національної культури, духовності та творчості, що поєднують людей різних соціальних та вікових верств населення.
Високий і благородний зміст свята працівників культури та аматорів народного мистецтва забезпечений працею більш як п’яти тисяч працівників культури та керівників творчих колективів Одещини. Переконані, що працівники культури та аматори народного мистецтва Одеської області і надалі примножуватимуть славні культурні традиції краю та докладатимуть всіляких зусиль для реалізації завдань програми «Регіональна ініціатива», що спрямована на економічний та культурний розвиток Одещини.
Цей день – свято не лише тих, хто безпосредньо працює в галузі, а й кожної людини, яка за покликанням серця присвячує своє дозвілля мистецтву, намагається реалізувати себе як особистість через творчість.
Сердечно дякуємо всім працівникам культури та аматорам народного мистецтва нашої області за вагомий внесок у справу збереження та розвитку культури нашого регіону.
Зичимо вам, дорогі друзі, міцного здоров’я, злагоди, творчої наснаги та нових успіхів у виконанні вашої благородної місії. Щастя, радості, добра і благополуччя вам і вашим сім’ям!
Голова Одеської обласної державної адміністрації С. ГРИНЕВЕЦЬКИЙ.
Голова Одеської обласної ради В. НОВАЦЬКИЙ.
Шановні колеги!
Щиро вітаємо з професійним святом – Всеукраїнським днем працівників культури та аматорів народного мистецтва.
Від усієї душі бажаємо всім працівникам культури здоров’я, успіхів, добра і процвітання. Зичимо щастя і благополуччя.
В. БАБЧЕНКО,голова Одеської обласної організації профспілки працівників культури України.
І БУЛА ПІСНЯ СЕРЕД НАС
Уже традиційними стали творчі вечори солістів народного оркестру народних інструментів Ананьївського районного Будинку культури, його диригентом є заслужений працівник культури України Григорій Бондарчук. Кожен концерт – відкриття самодіяльного таланту. Солістами оркестру є наші талановиті земляки, для них музика та пісня – стан душі, який неможливо приховати. Тож і творчий вечір соліста оркестру Григорія Онуфрійовича Мельниченка сприйняли в Ананьєві як значну подію в культурному житті міста.
У кожного з нас є найдорожча стежина – це до рідного дому. Такою стежиною для Григорія Онуфрійовича є село Байтали. Особливістю цього села є те, що жителі славляться своїм талантом співати. І запам’ятав Григорій Мельниченко, як пісня линула над селом. У піснях було стільки надії, радості, одночасно й смутку, бо люди ще переживали втрати на війні, але вірили в майбутнє. І ця віра передавалася в піснях. Долинала пісня й до подвір’я Мельниченків. Пісня сповіщала, що додому з поля поверталися батьки.
Закономірно, що й творчий вечір Григорія Мельниченка розпочався піснею “Мамине подвір’я”, яку написав відомий у нашому районі автор музики та слів педагог Анатолій Середа, котрий недавно став переможцем обласного регіонального фестивалю авторської пісні.
...І куди тільки доля не закидала Григорія Онуфрійовича, доки він знов не повернувся у рідні місця! Він побував у багатьох куточках колишнього Союзу: навчався в Ізмаїлі, після цього за комсомольською путівкою поїхав піднімати цілину в казахських степах, служив в армії в Краснодарському краї, де й залишився, закінчив педінститут, одружився, виростив і виховав двох синів, має онуків. І протягом 36 років бував в селі Байтали лише в період відпусток. А коли наближався до рідного села, то з нетерпінням чекав, коли на горизонті побачить його. І у цю мить повідомляв своїм супутникам: “Ой, видно село”. Так і називається українська народна пісня “Ой, видно село”. Виконав її Григорій Мельниченко у супроводі оркестру.
Природа нагородила нашого земляка прекрасним басом. І особливо звучать у його виконанні романси “Утро туманное” та “Я помню вальса звук прелестный», українські та російські пісні.
Не так давно з'явився дует у складі соліста оркестру Едуарда Дубосарського та Григорія Мельниченка. І на творчому вечорі у супроводі оркестру вони виконали пісню Платона Майбороди «Ми підем, де трави похилі», неаполітанську «О, Маріанна».
У творчому вечорі Григорія Мельниченка взяли участь ананьївські поети Любов Рудковська, Анатолій Середа, Павло Гарачук, які присвятили йому палкі поетичні рядки.
Педагог школи мистецтв, музикант оркестру Зінаїда Полтавцева виконала “Баладу про матір” відомого композитора Євгена Мартинова. Солістка оркестру Тетяна Поліщук привітала Григорія Онуфрійовича романсом з кінофільму “Дні Турбіних”. Як завжди, учасники творчого вечора бурхливими оплесками зустріли виступ тріо Бондарчуків - Олену, Катерину та Сергія. Вони виконали українську народну пісню “Соловеєчко”.
Багата ананьївська земля талановитими людьми. І як важливо, що музичні таланти відкривають серед дітей, молоді, пенсіонерів невгамонні Бондарчуки. Незабаром виповниться 35 років з дня заснування нашого оркестру народних інструментів. До цієї події в місті готуються не лише солісти оркестру, музиканти, а й громадськість.
Лариса ШПАК. м. Ананьїв.
І НАТХНЕННЯ, І РЕМЕСЛА
… Які відносні, все ж, поняття «провінція», «провінційний». Віддалена від обласного центру на відстань чотирьох годин їзди електричкою Балта колись була столицею Молдавської АРСР у складі УРСР. І не куди-небудь, а до Балти було прокладено в позаминулому столітті першу вітку Одеської залізниці. Історія цих земель - сюжет для авантюрного роману. Тут перетнулися інтереси турків, татар, поляків, українців, росіян. По один бік річки Кодими були володіння князів Любомирських і містечко Юзефграф, по другий - турецька слобода Балта. Війни, наскоки, спустошення, перехід із рук у руки... 1797 року Юзефград і Балта об’єднуються в один населений пункт.
За два миттєво минулі дні перебування в Балтському районі пощастило зустрітися з людьми, що вкотре спростували уявлення про сонне життя глибинки. Власне, це з Одеси вона вбачається такою. А для тих, хто живе там... “О, Балто, ти моя любов”, пише (у віршах) учитель фізики та математики Рита Борисівна Аксельруд. “Село моє, для мене ти єдине”, “Моє село – це мрія і натхнення”, пишуть восьмикласниця Катря Гармидер і семикласник Ілля Середа, що мешкають у селі Ухожанах.
Саме розташований у цьому селі Палац культури називала завідувачка райвідділу культури Ольга Миколаївна Тарасова серед тих, що діють особливо активно. А в Ухожанах мені сказали: “У нас осередки культури – клуб і школа!”. І в цьому немає нічого дивного – більшість шкільних учителів беруть участь у самодіяльності. Причому, не в одному гуртку – з вокального переходять до драматичного і навпаки. Співають цілими родинами. Наприклад, у художнього керівника Палацу культури Геннадія Мельника співають батьки, дружина, син. “Ентузіазм людей вражає, - говорить директор Палацу культури Ганна Василівна Кубай, - після робочого дня приходять у холодний клуб на репетицію, - але ж удома родина, господарство”. У дні виступів у залі яблуку ніде впасти. Особливо популярні у жителів села вистави-комедії. Але люблять і естраду, і хоровий спів, духову музику й інструментальну, художнє слово й танці.
Є в ухожанській школі своя ізюминка – юні поети. Директор Василь Валентинович Ободянський говорить про них із батьківською стриманістю, а їхня наставниця, вчителька української мови та літератури Алла Снігур не може стримати цілком зрозумілого почуття пишання своїми вихованцями. У класі є куточок, де позначено “етапи” нетривалого поки ще шляху шкільних літгуртківців. Це двадцять дві грамоти, отримані за чотири роки на різних конкурсах – “Різдвяний зорепад”, “Вірю в майбутнє твоє, Україно”, “Міжнародний конкурс знавців української мови ім. П. Яцика” та інших. Серед лауреатів – випускниця школи Ганна Ткачук, Катря Гармидер, Ілля Середа, Таня Вдовиченко. З вісімдесятьох п’яти учнів ухожанської неповної середньої школи – двадцять чотири пишуть вірші, казки, оповідання.
Дивовижними бувають дитячі рядки. У них, бодай і в недосконалій формі, відображено світ дитини. Хоча у Катрі Гармидер і до форми не прискіпаєшся. Не втримаюся, наведу фрагменти з її твору про рідне село. “Коли була маленькою, то уявляла себе принцесою, а моїм замком був ліс, який розкинувся, мов якийсь велетенський казковий звір, гріючись на сонці”, “Боже, як прекрасно в лісі увечері. І все навкруги таке неймовірне, як у казці. Здається, зараз з-за широкого могутнього дуба з’явиться лісова фея. Так, село наше, його околиці – це мов казка”.
Формулу щастя, якої “не знає жодна наука”, все-таки шукає Ілля Середа. І дуже багато складових у неї виявляється...
Хлопці в ухожанській школі не тільки “перо опанували”, але й роблять своїми вмілими руками (в однойменному гуртку) чудові м’які іграшки. Гуртком керує Валентина Анатоліївна Кацмян, і від звіряток, виготовлених її талановитими учнями, ока не відведеш. За якістю виконання – не гірші від фабричних, але з часткою дитячої душі.
Ухожанська школа “на самовиживанні”. Самому будинку понад сто років... Потрібні нові меблі. Комп’ютер у школі поки що тільки один. Бракує підручників із багатьох предметів – і таке інше… Але й тут є “люди добрі”, які допомагають. Голова сільради М.Д. Разгон. На багато прохань відгукується директор Балтської швейної фабрики М.Л. Вербецький. Вдячна за допомогу Алла Снігур і юристові фабрики В.Д. Бойченку.
Валерій Дмитрович очолює громадський благодійний фонд Степана Олійника “Ярмарок сміху”. Балтщина – олійниківські місця. Хоч і залишив Степан Іванович у ранньому дитинстві рідне село Пасицели, пам’ять про нього там бережеться. Хоча не добув до наших днів будинок, де він народився, але стоїть біля школи пам’ятний знак, а в самій школі є “Олійниківська світлиця”. Її господиня – Валентина Миколаївна Мазур. Там відзначають на початку квітня день народження поета, там звучать його вірші у виконанні школярів, традиційним став конкурс на краще їхнє виконання. У ньому беруть участь діти будь-якого віку – від дошкільнят (п’ятирічна Іра Салатян) до учнів випускного класу (Юрко Тушевський, стипендіат депутата Л.М. Клімова).
Благодійний фонд “Ярмарок сміху” виконує велику роботу щодо увічнення пам’яті С.І. Олійника та популяризації його творчості. За останній час видано вибрані твори поета та спогади про нього. Зовсім недавно вийшла дитяча “Весела книжечка”. До дня народження Степана Івановича присвячено нагородження лауреатів конкурсу на кращий твір у жанрі сатири й гумору та краще виконання гумористичних творів. Серед добрих помічників фонду – В. Горбатко, В. Іванов, Л. Михайленко, Р. Бернштейн, В. Громлюк. Валерій Дмитрович Бойченко був знайомий зі Степаном Івановичем, зустрічався з ним у селі Левадівці Миколаївського району, куди поет переїхав із Пасицел, і де нині музей, йому присвячений. Степанові Олійнику показував Валерій Бойченко свої вірші... Не дуже давно вони були видані під місткою красномовною назвою “Щиросердя”.
Балтські поети збираються під крилом літературного об’єднання при газеті “Народна трибуна”. Керує ним працівниця газети Людмила Шелих. Літературні вечори, зустрічі з поетами з сусідніх областей, участь у фестивалях – таке поетичне життя в Балті. А директор музичної школи Василь Вітренко створив фольклорний козацький гурт “Будьмо”. Його учасники – дорослі, по горло зайняті своєю основною роботою люди. А у вільний час вони співають народні та козацькі пісні – для власного задоволення і для людей. Цікавий факт, до речі, – самодіяльні фольклорні колективи не обмежуються виступами у своїх селах, а “гастролюють” по сусідніх. А Балту відвідують гості з Одеси – Микола Свидюк, артисти театрів музичної комедії й українського музично-драматичного, і з молдавського міста Рибниця. “Ми завжди раді гостям, і чекаємо їх”, - говорить заввідділу культури Ольга Миколаївна Тарасова.
Під кінець дня ми з привітною моєю супутницею Людмилою Шеліх зайшли до балтського Центру позашкільної роботи. Там можуть знайти собі заняття до душі аматори танців, співу, рукоділля тощо... Ми застали юних захоплених співачок і їхню наставницю Наталю Григорівну Мадісон. Збиралася йти після репетиції керівник танцювального гуртка Наталя Борисівна Кривовящук. Її коментар щодо своєї роботи був короткий: “Це моє життя”. Діти охоче не те що йдуть – біжать – на заняття. Талановитих дітей багато, а спонсорів мало, скаржаться викладачі. “Тримаємося на самому ентузіазмі”…
Ірина ГОЛЯЄВА. Балтський район.
