У минулому році акціонерне товариство важкого вагобудування «Точмаш» наростило обсяги виробництва більше, ніж на третину. При цьому портфель замовлень свідчить, що і в нинішньому році приріст буде не меншим – темпи надзвичайно високі для машинобудівного підприємства. Вражає географія поставок: серед замовлень є і гіганти вітчизняної індустрії, і великі підприємства Росії, Казахстану, Білорусі.
Найближчими днями на “Точмаші” відбудуться чергові щорічні збори акціонерів. Власники підприємства обговорять результати роботи, намітять нові плани. Судячи з усього, голові правління М.М.ДАНЧИШЕНУ, одному з найдосвідченіших представників директорського корпусу Одеси, буде чим порадувати акціонерів.
НА РИНКУ ЯК НА РИНКУ
За 123 роки свого існування підприємство пройшло великий шлях – від скромної майстерні з ремонту вагів до великого науково-виробничого об’єднання важкого вагобудування. НВО “Точмаш” спеціалізувалося на розробці та виготовленні різного вагового обладнання – від серійних вагових дозаторів, що використовувалися у багатьох галузях народного господарства, до унікальних ваговимірювальних пристроїв. Попит на цю продукцію одеського об’єднання був завжди великий, тим більше, що за багатьма типами вагових пристроїв підприємство займало монопольне становище у Союзі. Не могли обійтися без виробів “Точмашу” ні шахтарі та хлібороби України, ні металурги Росії, ні хіміки Білорусі. Та що хлібороби – ракетники і будівельники атомних підводних човнів! В Одесі багато хто знав, що інженери і робітники такого мирного підприємства, як завод “Точмаш”, багато разів нагороджувалися орденами і медалями саме за виконання завдань оборонних відомств.
Недивно, що одеські вагобудівники не лише не побоювалися ринкових реформ, але сподівалися від них подальшого збільшення обсягів замовлень на свою продукцію. Логіка їх міркувань була проста і переконлива: якщо раніше на багатьох державних підприємствах процвітали безгосподарність та крадіжки, внаслідок чого не завжди керівники прагнули до точного обліку сировини та продукції, то з появою справжніх власників інтерес до точності обліку повинен незмірно зрости. На жаль, все сталося з точністю до навпаки: кількість замовлень різко скоротилася. І не тому, що ваговимірювальне обладнання виявилося раптом непотрібним або одеситів потіснили конкуренти.
- Кількість заявок, з якими до нас зверталися і звертаються до сьогоднішнього дня потенційні замовники, завжди була і залишається досить великою, - розповідає М.М.Данчишен. – Кожної осені наш портфель замовлень виглядав дуже солідно. Але коли починали працювати, то часто виявлялося, що значна частина заявок не може бути реалізована через відсутність коштів у замовника. Я можу навести десятки прикладів, коли навіть солідні фірми з року в рік переносили реалізацію своїх замовлень. Ось і виходить, що, пропонуючи ринку дуже потрібну, сучасну і відносно недорогу техніку, завод змушений був протягом багатьох років вести нелегку боротьбу за виживання...
За кризових обставин проти одеситів працювали навіть достоїнства їхньої продукції! Справа у тому, що вагове обладнання “Точмашу” завжди відзначалося не лише точністю і надійністю, але й вражаючою довговічністю, здатністю безвідмовно служити 30 - 40 і більше років. Знаючи це, багато керівників підприємств, вагове обладнання яких потребувало модернізації або заміни, відкладали ці операції до кращих часів: мовляв, працювали одеські ваги сорок років, попрацюють і ще два-три роки.
Довелося одеситам випробувати на собі і всі принадності недобросовісної конкуренції. Як ми вже відзначали, сильних конкурентів у “Точмашу” на просторах колишнього Союзу не було і немає. Але з’явилося чимало комерційних структур, фірм та фірмочок, які у погоні за замовленнями не гребували ніякими засобами. Багато разів поширювалася інформація – і усна, і друкована – про те, що одеський завод припинив своє існування, що на його базі виникли інші організації. Такі матеріали публікували навіть одеські газети.
“Точмаш”, проте, виявився міцним горішком. Він витримав випробування ринком.
ВАГУ ВЗЯТО!
Аналізуючи досвід машинобудівних підприємств, які більш або менш успішно подолали кризу, не можна не відзначити, що у більшості випадків вони, ці щасливчики, скористалися якимись сприятливими обставинами – чи то з приходом багатого інвестора, чи то надзвичайно вигідною кон’юнктурою, великим держзамовленням. А ось “Точмашу” довелося задовольнятися виключно внутрішніми резервами. Приватизація підприємства, під час якої фонд держмайна не залишив державі жодної акції, ясніше ясного показала заводчанам, що надіятися потрібно лише на себе, свої сили, кваліфікацію, репутацію.
Першочерговою турботою вагобудівників з самого початку ринкових перетворень стало збереження усталених за довгі роки партнерських відносин з постачальниками комплектуючих виробів та матеріалів, з традиційними споживачами продукції заводу. При відсутності коштів на великі рекламні кампанії це була єдина можливість не опинитися в інформаційному вакуумі.
Маркетингу та іншим ринковим премудростям точмашівцям довелося навчатися, як кажуть, у бойових умовах, без відриву від виробництва. Приклад, до речі, показав сам директор, який, будучи дипломованим інженером-конструктором, під час років кризи захистив диплом економіста.
Важким і, як виявилося, далекоглядним було рішення керівництва заводу зберегти практично все основне обладнання. Тоді багато підприємств, щоб розжитися на гроші, продавали незадіяні на той час верстати, машини, іншу техніку. Точмашівці відкинули такий шлях вирішення поточних завдань: проїдання основних фондів – шлях у нікуди, бо обмежує можливості підприємства. Мудрість цього рішення проявилася у наступні роки, коли у зв’язку з пожвавленням кон’юнктури ринку та появою нових клієнтів, завод виявився готовим виконати замовлення будь-якого рівня складності.
Але, мабуть, найважчою і найболючішою виявилася кадрова проблема. Зі спадом обсягів виробництва доводилося скорочувати штати. Чимало тямущих і енергійних працівників зайнялися власним бізнесом. Багато ветеранів пішли на заслужений відпочинок. Але чимала частина кадрових працівників залишалася на заводі навіть у найтяжчі часи. Саме ці люди працюють сьогодні на найвідповідальніших місцях, керують структурними підрозділами заводу.
У пошуках шляхів збільшення завантаження заводчани розширили обсяг своїх пропозицій. Крім великої номенклатури нових зразків вагової техніки “Точмаш” почав пропонувати послуги з модернізації та реконструкції вагового обладнання, причому, не лише власного виробництва, але й виготовленого на інших підприємствах. Почало широко практикуватися укладання договорів на сервісне обслуговування ваговимірювального обладнання. Враховуючи низьку платоспроможність багатьох замовників, завод у багатьох випадках погоджувався на поетапну оплату замовлень. Ці та деякі інші заходи плюс режим суворої економії дозволили “Точмашу” спочатку призупинити спад, а потім і значно збільшити обсяги виробництва.
Навіть хвиля російської фінансової кризи 1998 року, яка розорила деякі українські компанії, що працювали на замовлення північного сусіда, не змогла збити точмашівців з наміченого курсу. Щоправда, виниклі у той час борги довелося виплачувати не один рік.
Економічне зростання останніх років, яке спостерігається у більшості країн СНД, якнайсприятливіше позначилося на діяльності ВАТ “Точмаш” – помітно зросли обсяги виробництва і реалізації продукції, відповідно відійшли у минуле борги із зарплати, з’явилася можливість інвестувати солідні кошти у модернізацію обладнання, інженерну підготовку виробництва. У минулому році, вперше за останнє десятиліття, було освоєно чотири види нової вимірювальної техніки.
- Незважаючи на всі випробування, через які довелося пройти нашій компанії за останнє десятиріччя, “Точмаш” зберіг лідируючі позиції в галузі важкого вагобудування на всьому просторі СНД, - сказав на закінчення нашої розмови М.М.Данчишен. – Висока якість нашої продукції при помірних цінах і надійному сервісному обслуговуванні робить “Точмаш” дуже привабливим партнером для багатьох підприємств різних галузей народного господарства. Гадаю, що найближчі роки стануть часом подальшого зростання кампанії, зміцнення позицій на ринках України та СНД, успішного виходу на ринки далекого зарубіжжя. Умови для цього вже дозріли.
