Цього чоловіка у Котовському районі знають, як кажуть, і старий, і малий. І не лише тому, що він шостий рік очолює районну державну адміністрацію.
Просто І.Я. Думбрава тут народився, навчався у школі, а після її закінчення став механізатором. Отож не з чужих слів знає справжню ціну хліборобської праці.
Але труднощі не злякали, а любов до землі стала найвищим сенсом життя. Вона привела його до Кишинівського сільгоспінституту. Там, у Молдові, розпочав нову трудову діяльність. Швидко виріс від рядового агронома до керівника господарства. Але потягло додому, до рідних полів. І знову повторив шлях від агронома до голови колгоспу «Зоря».
Нещодавно І.Я. ДУМБРАВУ було нагороджено Почесною Відзнакою голови обласної держадміністрації за великі заслуги у сфері державного будівництва, особистий внесок у соціально-економічний та культурний розвиток району, активну громадську діяльність. А в деталях це виглядає так…
- Іване Яковичу, що Ви вважаєте найголовнішим у своїй роботі?
- Особливо нас сьогодні непокоїть підготовка та закріплення кадрів агропромислового комплексу. Адже не секрет, що за останні роки після всіляких реорганізацій на селі ми втратили багатьох фахівців, як вищої кваліфікації, так і масових професій.
Сидіти і чекати, що вони самі відродяться або прибудуть нові звідкілясь, сьогодні марно. Отже, потрібно самим турбуватися. Сьогодні в аграрних вузах і технікумах навчається 112 котовчан. Знаємо кожного поіменно, багатьом давали цільові направлення і надавали посильну матеріальну допомогу.
- Але ж не всі діти хочуть бути агрономами, зоотехніками…
-Так, звичайно. Вибір завжди за ними. А наше завдання, знайти молоді обдарування і всебічно їх підтримати. А талановитих дітей, я вам скажу, сьогодні дуже багато. Деяких просто треба не пропустити і вчасно підставити плече. А далі вони самі швидко освоюються і в навчанні, і в самостійному житті.
У нас заведено, як зараз модно говорити, банк даних на обдарованих дітей. Їх там чимало – сорок чоловік. За долею кожного стежимо дуже уважно. Багатьох підтримуємо матеріально. А дітям-сиротам і дітям з малозабезпечених сімей призначаємо і виплачуємо щомісячну стипендію голови райдержадміністрації.
- Особливе ставлення до обдарованих дітей, до їхнього навчання – це данина моді чи внутрішня потреба?
- Швидше за все, це, якоюсь мірою, має і суб'єктивний характер. Я завжди любив навчатися і ставився до цієї святої справи якнайсерйозніше. Коли після роботи механізатором і служби в армії вступив до сільгоспінституту, то поставив собі завдання: навчатися не для оцінки і диплома, і домігся того, що одержав диплом з відзнакою.
Або ще одна проблема. Не секрет, що зараз дуже не вистачає кадрів нової формації, які могли б працювати в органах державного управління. Своїм молодим колегам завжди радив: потрібно йти навчатися до Академії державного управління при Президентові України. Тим більше, що її інститут є у нас в Одесі.
Потім довелося агітувати особистим прикладом і років два тому закінчити цей вуз і одержати звання магістра державного управління. За мною пішли й інші. Ще п'ять чоловік почали навчатися, деякі вже одержали другі дипломи.
- Чи даються взнаки заходи, що вживаються, на вдосконаленні стилю роботи?
- Мені важко про це судити самому. Оцінку, напевно, можуть дати інші люди, наші сільчани. А останнє для нас – найважливіше.
Усі ми цілком усвідомили труднощі сьогоднішнього дня. Особливо у соціальній сфері. Не завжди вдається вирішити багато питань, пов'язаних із забезпеченням пенсіонерів, інвалідів, інших слабкозахищених верств населення. Але, повірте мені, якщо ми виїжджаємо в село з усіма районними фахівцями і проводимо там прийом людей, з готовністю вислуховуємо їхні прохання та зауваження, намагаємося щиро зрозуміти їх і по можливості допомогти, то взаєморозуміння переростає в солідарність, у підтримку. А побували ми в минулому році в одинадцятьох сільських радах і прийняли майже триста місцевих жителів.
Ми прагнемо провадити свою роботу відкрито, постійно інформуємо про свої наміри і досягнуті результати місцеве населення. У місцевій газеті “Котовські вісті” завели рубрику “Інформує райдержадміністрація”, де щотижня друкуються матеріали про нашу роботу. Особисто я сам за рік виступав 36 разів.
Ми намагаємося створити в районі мікроклімат довіри і взаєморозуміння, що, в підсумку, позитивно впливає на вирішення народногосподарських завдань. Коли людина бачить, що про неї турбуються, вона до справи ставиться з подвоєною енергією. Це особливо показав минулий рік. Всім відомі труднощі з врожаєм не зламали людей. Ми мобілізували буквально всі резерви і змогли під час осінньої кампанії посіяти зернові на площі 16 тисяч гектарів, лише однієї озимої пшениці 11,5 тисячі гектарів. Посіви начебто непогано перезимували. Тепер проводимо їхнє підживлення, і, гадаю, врожай буде.
Активно займаємося розвитком підприємницької діяльності. Зареєстровано понад п'ятсот суб'єктів малого бізнесу. Дуже радує, що більше половини з них – у сфері сільськогосподарського виробництва і переробки продукції землеробства і тваринництва.
Як відомо, головний підсумок економічної діяльності – це показники бюджету. Незважаючи на багато об'єктивних труднощів, все-таки вдалося перевиконати всі намічувані показники. Провадимо планомірну роботу щодо скорочення заборгованості із заробітної плати. Вишукуємо додаткові можливості для створення нових робочих місць.
- Іване Яковичу, в мене в руках розпорядження губернатора про Ваше нагородження.
- Знаєте, це швидше данина випадку, коли заведено говорити лише про хороше. Я особисто сприймаю це як великий аванс, який ще треба відпрацьовувати, і відпрацьовувати. Отже, мені розслаблюватися не можна.
- Ну, хоча б з нагоди 50-літнього ювілею.
- Звичайно, тут проти традицій не підеш. Але сьогоднішня ситуація на селі вимагає швидше нової мобілізації всіх сил. Повірте справ дуже і дуже багато.
- І все-таки з ювілеєм Вас.
- Дуже дякую.
