Савранський район був окупований німецько-румунськими військами 30 липня 1941 року. Вже з перших місяців окупації Савранщина стала центром партизанського руху на півночі Одеської області. Незважаючи на фашистські репресії, в районі активно діяли дві підпільні групи під командуванням лісничого О.О. Шелковнікова та вчителя Є.А. Благодиря, куди спочатку входило 15 чоловік – мешканців району. Базувалися вони в Голованівському та Савранських лісах.
За історичними документами, у серпні 1943 року для об’єднання сил опору у Причорномор’ї на окуповану територію була висаджена бойова група на чолі з Іваном Опанасовичем Кухаренком. Вона складалася з п’яти чоловік, які мали великий досвід ведення боротьби з фашистами в їхньому тилу.
З підпільників, бійців, командирів і політпрацівників Червоної Армії, які вирвалися з полону або оточення, формувалися партизанські загони. В Савранському і Кишевському лісах сформувався партизанський загін “Прибужець”, що згодом переріс в потужне з’єднання, перейменоване у “Буревісник”, яке налічувало близько півтори тисячі партизанів.
Розгорнувши бойові дії, з’єднання провело близько 30 великих операцій. Було знищено більш, ніж 3 тис. ворожих солдатів, 30 автомобілів, 3 потяги. Пускались під укіс ешелони з бойовою технікою ворога, яку він направляв на Східний фронт. Знищувались комунікації. Вдень і вночі організовувались напади на ворожі гарнізони. За свідченнями очевидців було звільнено з концтабору 500 радянських військовослужбовців, які працювали на фортифікаційних роботах, на укріпленні доріг, по яких постійно рухалися ворожі війська. Вони поповнили з’єднання “Буревісник”.
Партизани надавали велику допомогу нашим військам у форсуванні Південного Бугу, перешкодивши ворогові зруйнувати переправу.
В населених пунктах Савранщини були створені підпільні групи, організації, куди входили робітники, колгоспники службовці, інтелігенція.
З весни 1943 року бойові операції партизан координувались з операціями Червоної Армії, військові ради фронтів при плануванні наступу враховували сили партизанів і підпільників, завчасно визначали їм завдання. Зокрема, і при розробці дій щодо визволення Саврані.
Наприкінці лютого 1944 року радянським командуванням було поставлено “Буревіснику” завдання: вийти в квадрат Голованівського лісу (це за 40 км на захід від м. Умані), щоб потім зустріти наступаючі частини Червоної Армії. 29 лютого загін “Буревісника” з’єднався з партизанським загоном Миколи Странкова. Народні месники стали на шляху двох ворожих дивізій, які відступали під натиском радянських військ. 4 березня затримані фашисти вирішили знищити партизан. Під прикриттям бомбових ударів артилерійського і мінометного вогню вони безперервно атакували їхні позиції. Виходячи з реальних обставин та наявності сил, загін “Буревісник” був розбитий на 6 груп. Кожна з них діяла самостійно у визначеному напрямку. Всі групи вийшли з оточення. Деякі прорвались на правий берег Бугу. Одні вели бої в Гетьманівському лісі, інші утримували переправу через Буг в районі Казавчина і Хащуватої. 24 березня партизани “Буревісника” зустрілись з передовими частинами 2-го Українського фронту, а 26 березня 1944 року разом з нашими військами звільнили Саврань. Останнім визволеним від катів населеним пунктом Савранщини, було село Кайтанівка.
Жителі Савранщини свято шанують пам’ять про своїх визволителів, у тому числі і односельчан, що віддали життя в боротьбі з ненависним ворогом. Загарбники закатували й розстріляли 26 мешканців селища. Багато жителів району полягло в боях з окупантами на фронтах Великої Вітчизняної війни та в партизанських загонах. Серед них – Герой Радянського Союзу К.В. Бочкович, мужні партизани О. Шелковніков, П. Гальченко.
На Савранщині про відважних захисників рідної землі від фашистів розповідає все: і могутні дерева у лісі, і партизанські землянки, і шкільні музеї, і стенди у бібліотеках. Про них самодіяльні поети та композитори складають вірші та пісні, на їхню честь в школах та культосвітніх закладах проводяться різноманітні заходи. В селищі є вулиці, які названі на честь керівників партизанських загонів – Євгена Артемовича Благодиря та Олексія Олексійовича Шелковнікова.
