Головний одеський міліціонер Анатолій Митрофанов на прийом громадян до Приморської райдержадміністрації прийшов заздалегідь. Грунтовність, притаманна Анатолію Анатолійовичу в усьому, проявилася й тут: поглянувши на людей, які сидять у черзі, він практично безпомилково може визначити, з якого питання вони звертаються, яка допомога потрібна. Звичайно, район, у якому відбувається прийом, має свою специфіку, але в цілому схожі скарги громадян, до банальності однакові причини, що викликають конфлікти – невміння будувати взаємостосунки в сім’ї і з сусідами, жадібність, заздрість... Й ще одне спостереження: наші люди погано знають закони. Тому й приходять на прийом до полковника міліції Митрофанова із проблемами, які має вирішувати суд, виконавча служба. Таких відвідувачів приблизно дві третини. Заспокоїти їх, пояснити, як правильно розв’язати виникаючий конфлікт і чітко визначити можливості законного втручання до ситуації міліції – теж нелегка праця.
Перший відвідувач - і непроста життєва колізія. Квартира в літнього чоловіка на милицях розділена за судом. Однак вселитися до своєї частини він не може – не пускає колишня дружина і дорослі діти, застосовуючи, з його слів, і силові методи впливу.
- В питанні вселення виконання рішення суду – компетенція виконавчої служби, - коментує ситуацію Митрофанов. - Звичайно, при цьому будуть присутні наші працівники, але втручатися вони мають право тільки тоді, коли хто-небудь буде перешкоджати виконанню рішення суду.
Наступний відвідувач чітко, по-військовому, формулює свою проблему: “В мою ситуацію повірити неможливо. Коли перестанете вірити, вимагайте документи, тому що розібратися в ній дуже складно”.
- Якщо проблеми земні, розберемося, - заспокоює Митрофанов. - Що ж стосується інопланетян, то ніяких обіцянок давати не можу.
Жарти жартами, але люди, які називають себе жертвами інопланетних підступів, на прийоми до керівників приходять все частіше. Часом навіть виникає враження, що інопланетні лазерні генератори чітко спрямовані на найбільш активну частину нашого суспільства. А при пильнішому розгляді підступи маленьких зелених чоловічків є або плодами хворої уяви, або підступами сусідів чи родичів.
В ситуації цього відвідувача теж багато незрозумілого. Отже - квартира в центрі міста. Квартиру заповідала відвідувачеві сестра, за якою він доглядав. Жінка померла, а через декілька місяців з’ясувалося, що в квартири інший господар, якому жінка начебто продала житло, прибувши для цього особисто в судове засідання. Заковика тільки в тому, що, зі слів відвідувача, його сестра багато років не тільки не виходила з дому, але й по квартирі пересуватися не могла. Апеляції, декілька рішень суду, газетні публікації - все це тягнеться не один рік. Хто живе зараз у спірній квартирі, чоловік не знає: його туди просто не пускають. Речі його й сестри нібито вивезені у невідомому напрямку.
Чим може допомогти міліція за наявності рішення суду, що визнав право зовсім сторонньої людини на спірну квартиру?
Митрофанов не поспішає, уважно перечитує документи, розпитує людину, що прийшла на прийом, про, на перший погляд, малозначні подробиці. Рекомендації, які він дає, чітко посилаючись на ті чи інші статті законів, напевно б у приватно практикуючого юриста коштували немалих грошей. Однак у цій ситуації рішення приймає суд. Допомога міліції чітко обмежена рамками нашого законодавства...
Декілька наступних відвідувачів - нагадування про давно забуті часи співіснування в комунальних квартирах. Здавалося б, житло в усіх окреме, але заздрість сусідів примушує літніх недужих людей їхати до іншого району міста і “з турботою про благо держави” (цитую дослівно) вимагати проведення ретельних перевірок. Начальник міської міліції в цій ситуації виявляється, судячи з усього, крайнім. Адже, зі слів скаржниці, з інших інстанцій до неї відповіді не надійшло. А скаржитися вона планує й надалі і Г.В. Єпуру, до УМВС України в Одеській області, й Президенту України...
Наступна відвідувачка - приємна жінка з дитиною. Це сім’я міліціонера. В ЖЕКу відмовляються брати довідки для пільгової оплати за житло. Жінці були дані вичерпні консультації, й заспокоєна відвідувачка йде.
Ще одна молода жінка буквально вбігає до кабінету. За руку тримає малюка, на грудях, в “кенгурушці” – немовля. Молода мати просить в міліції захисту.
З чоловіком у цивільному шлюбі, батьком другої дитини, в неї життя не склалося. Пожили півроку й розбіглися. Однак чоловік, житель Рені, що підробляє в Одесі на будівництвах, дорогу до колишньої коханої не забув. Приходить до неї додому, краде, б’є, нещодавно пообіцяв убити.
- Його погрози цілком реальні, - вважає жінка. – Адже сидів свого часу. За зґвалтування, хоча розповідав, що за вбивство. В День міста він прийшов додому, вибивав двері, я його тримала до приїзду міліції. Вони його затримали й випустили, хоча після подачі моєї заяви обіцяли знайти й покарати...
Коли жінка вирішила сховатися від дебошира у куми в Малиновському районі, він її впіймав на вулиці і вдарив пляшкою по голові. Треба лягати до лікарні, головний біль жахливий, але ні з ким залишити дітей...
Заспокоївши прохачку, пообіцявши їй допомогти і зателефонувавши декілька разів з цього питання (телефонним довідником Анатолій Анатолійович не користується, всі необхідні номери знає напам’ять), начальник міліції вів далі прийом.
До його завершення йдуть суцільні сімейні колізії. Племінник колишнього чоловіка, напросившись на постій, вкрав у жінки золоті прикраси й переховується. Родичі втручаються до особистого життя, хуліганять. “На закуску” - стандартна ситуація. Внучка, яка виросла, не може мешкати з бабусею, що її опікує, тому йде з дому і десь вештається по тижнях. А присоромити 15-річну дівчину нікому: син жінки, що прийшла на прийом, помер, невістка-наркоманка неодноразово сиділа в тюрмі.
Тут приймається комплексне рішення: дівчина оголошується до розшуку, а Митрофанов ще довго бесідує із жінкою, пояснюючи, як правильно побудувати взаємини із онукою, яка відбилася від рук.
Приймали до останнього відвідувача, коли вказаний в оголошеннях час прийому давно закінчився. Багатьом Митрофанов давав номер телефону своєї приймальні, паралельно диктуючи вказівки присутньому на прийомі секретареві.
- Для мене формулювання “конкретний час прийому” не існує, - говорить А.А. Митрофанов. - Приймаю завжди, коли є час. Трапляється люди телефонують і у вихідний день (а я завжди на роботі) я їх приймаю і вислуховую. Зараз за три дні провів три прийоми громадян: у Чорноморці, Київській і Приморській райадміністраціях. Приходять з абсолютно з усіх питань - юридична підготовка в людей дуже слабка. Прийшла людина із заявою про проблеми щодо ремонту дороги, я її вислухав. Прийняв заяву, перешлю потім до міськвиконкому. Немало людей приходять із повторними скаргами. Доходить до парадоксу: один суд ухвалює два різні рішення. По допомогу звертаються до нас...
Останнім часом приходить на прийом все більше людей. Отже, вірять нам. Раз вірять, отже, поважають. Я завжди говорю: “Хочеш дізнатися правду про те, що відбувається навколо, веди прийом населення...”
Дуже засмучує те, що люди не вміють будувати нормальні стосунки між собою. Але навіть у найскладніших ситуаціях намагаюся, щоб скаржники йшли з мого прийому із вірою у можливість змінити обставини на краще. Я народився в цьому місті, люблю його і хочу, що б у ньому був порядок.
