– Показником якісної роботи рибалок ми вважаємо не тоннаж пійманої риби, а гроші, виручені від її реалізації. В торговельні відносини вступаємо з тими, з ким вигідніше. За безцінь результат нашої праці не віддаємо! – заявляє свою принципову позицію голова Кілійського аграрно-рибодобувного промислового кооперативу (АРПК) «Голубая нива» Михайло Карбунян.
Об'єднання по-своєму легендарне. Не тільки тому, що воно існує вже 60 років. Важливо, що воно самостійно зуміло уціліти в період змін економічних відносин і сьогодні є єдиним таким великим підприємством у південно-західному регіоні. Два аналогічні кооперативи в Кілії, рибоколгоспи в Приморському і Вилковому занепали і розорилися.
– Розвалити нескладно. Складніше зберегти, – веде далі свою думку М. Карбунян. – Ми вважали, що для цього найраціональнішим є шлях реорганізації. В результаті, створено умови, за яких рибалці стало вигідно реалізувати добуту рибу законним чином, а не шукати способи її нелегального продажу. Тепер кожен член нашого АРПК відчув, наскільки його заробіток залежить від виконаного ним плану. Люди знають, за що стараються: на місяць добувник може одержати до 1000 гривень.
«Голубая нива» веде промисел у трьох районах: зазвичай – на Дунаї, а також у водоймі Сасик і на озері Китай. Особливістю лову на ньому стала робота в режимі СТРГ – спеціалізованого товарного рибного господарства. Разом із дозволом на цю форму господарювання Департамент рибного господарства (ДРГ) по суті дав рибалкам дійсну можливість компенсувати покладені на них зобов'язання підвищеною економічною віддачею. Вони як прямі учасники промислового процесу змогли планувати і регулювати його цілком. «Голубая нива» була серед перших експериментаторів, що почали працювати за системою СТРГ. Так, кооператив став єдиним користувачем на озері Китай.
– Гадаєте одразу відпали всі проблеми? – запитує голова АРПК. – Ні! Їх, на жаль, багато – об'єктивних і часткових.
Насамперед, у жовтні 2004 року було чергового разу відхилено проект закону, що регламентує ведення в країні рибного господарства. Факт сам по собі деструктивний. Чимало також накладок виникає через невпорядкованість водного кодексу і земельного законодавства. З цієї причини вода, що наповнює водойму, описується одними правилами, а земля, що знаходиться під ним – іншими. Це виявляється на руку «крутим», які поклали око на Китай-озеро і хочуть орендувати територію, що складає дно. Сполох тривоги, піднятий рибалками, дійшов до рівня рішень Президента України. Завдяки цьому, ДРГ зміг наполягти, щоб передача підводної землі відбувалася тільки за згодою користувача. Кілійський кооператив, звичайно, згоди не дав, і деяким бажаючим, що розкотили було губу на чуже надбання, дісталася дуля. На жаль, відповідною реакцією стала навала контролерів, яким, втім, рибалки не дають приводу до чого-небудь причепитися.
Змінила характер видобутку риби і поява на Дунаї такої гідроспоруди, як прокладений по гирлу Бистре глибоководний судновий хід. З одного боку, рух суден перешкодив можливості перегороджувати русло сітями, – прийом, що застосовували не найделікатніші колеги. Тому потік риби став інтенсивнішим. Але, з іншого боку, встановлення буїв зробила тоні – місця лову – небезпечними для цілісності сіток. Зачепитися ж за бетонні основи, до яких кріпляться буї на дні, отже, пошкодити дорогу снасть.
– Сіть – наш рибальський хліб, – говорить інженер АРПК щодо видобутку риби Вадим Обертинський. – Коли вона повна і тягнеться по дну, то якщо ми на озері, де глибина не більше двох метрів, добувачі поринають з човна-каяка вниз, щоб перевірити, як вона там рухається.
Тим часом, першочерговим завданням стало зариблення озера. Кілійська райдержадміністрація виділила ділянку, кооператив доклав зусиль і незабаром розширився за рахунок створення власного риборозплідника. Він на сьогодні – єдиний у Кілійському районі. Є намір зробити його племінним.
– Попит на малька великий, – говорить рибовод «Блакитної ниви» Варвара Іванова. – Тільки розводити його справа клопітна й дорога. Створення однієї тільки кормової бази чого варта! Адже мальок товстолобика або, наприклад, коропа зростає до розмірів товарної риби через три-п'ять років.
Сьогодні на ринку почали користуватися попитом осетрові. Тому прийнято рішення розводити веслоноса – рибу цієї родини. Як-не-як один його кілограм продається за 50 гривень. З цих же ринкових міркувань почато розведення американського канального сомика. Хочеться від засолювального цеху й цеху для копчення «розсунутися» до будівництва свого переробного заводу. Але виявилося, ось тут підстерігають великі витрати на оформлення дозвільних документів. ПММ дорожчають: тільки для виходу в район промислу потрібно «спалити» близько 60 гривень. А потім що: переносити цю суму на собівартість? А якщо улову не буде, чим завантажувати завод? Чи рентабельним виявиться вихід на оселедцеву путину вниз по Дунаю? Відмовитися від заводу? Тоді що ж: далі продавати сировину, втративши можливість пропонувати покупцеві готові вироби? Тут доведеться думати і думати!
Добряче дошкуляють браконьєри. Особливо великий збиток завдає їхній лов електровудочками, тому що риба більше не повертається до цих місць.
Новою серйозною проблемою стало зниження рівня води в Китаї, де хлюпається мальок. Міжвідомча комісія дала вказівку «Облводгоспу» зменшити ступінь мінералізації води, нібито потрібної для поливу околишніх угідь. Розрахунок робиться на те, що навесні озеро наповниться талими водами і стане менш солоним. Наскільки вірна ця ідея і чи не так багато води береться із озера, – це питання спірне. Але змінити нічого не вдається. Виявляється, рибалкам належить не озеро, а тільки природні ресурси, що знаходяться в ньому. Тобто, ліс не наш, наші тільки зайці.
Рівень води, тим часом, вже не більше одного метра – дорослому по пояс. Якщо зима буде морозною, то товщина льоду може досягти півметра й більше. А це означає, що з рибою, позбавленою доступу кисню, відбудеться замор. Потім доведеться вирізати шматки льоду і витягувати її, щоб вона із потеплінням не почала розкладатися і заражати воду. Накачувати додаткову воду до Китай-озера не хочуть. Зі свого боку, від зариблення кооперативу відмовитися не можна, оскільки до цього зобов’язує режим СТРГ. Адже загинуть нерестовища! Вихід із парадоксальної ситуації поки що полягає в підготовці бурів, щоб свердлити в льодові отвори для доступу повітря в штучно обмілілу водойму.
Але люди дивляться на життя оптимістично. На те вони й добувачі, які звикли бути на «ти» із фортуною. Ігнатьєви, Морозови, Козлови, Герладжиу, – це представники робітничих династій, рибалки в четвертому, а то й у п'ятому поколінні, як, наприклад, Варвара Іванова. Їх ніколи не підводили професійне чуття і передане їм із генами знання справи. Не підведуть і цього разу!
